Б
ліде обличчя Снігової Королеви залишалося
незворушним, тож ми не знаємо, про що вона
думала. Королева тихо розчинилася у повітрі
білим туманом.
Блискуча брама відчинилася, і дівчинка
опинилась перед білосніжним замком — величним, холодним і
похмурим. Навколо стояла мертва тиша, і тільки крижаний палац
мерехтів у світлі північного сяйва. Ніхто вже не заважав Ґерді
відчинити прозорі двері з крижаними візерунками.
Дівчинка зайшла до палацу, пройшлася великими
холодними залами. Тут все було із льоду та снігу! Нарешті в одній
залі вона побачила величезний крижаний трон, а біля нього —
маленького зіщуленого хлопчика. Так, це був, Кай, її любий Кай!
Тільки тепер він більше нагадував льодяну скульптуру: такий
блідий і наче неживий… Перед ним лежали акуратно розкладені
крижинки різної форми, із яких він складав фігури й слова.
— Кай! Любий мій! — кинулася до нього Ґерда.
Та він її не почув і так само мовчки розглядав льодяні фігури.
Каю ніяк не вдавалося скласти з крижинок найскладніше слово
— «Вічність». Колись Снігова Королева пообіцяла йому: «Якщо
складеш це слово — подарую тобі цілий світ і нові ковзани на
додачу».
Кай сидів непорушно. Тоді дівчинка обійняла його і
заплакала. Її гарячі сльози падали хлопцю на груди, дісталися
самого серця і розтопили крижинку. Кай пригорнувся до Ґерди
і теж заридав. Він плакав і плакав, аж раптом щось блискуче
дзенькнуло об льодяну підлогу. Це випала з ока скалка чарівного
дзеркала!
— Ґерда! Мила моя Ґерда! — вигукнув хлопчик і розгублено
озирнувся навколо. — Де ми?
50
50