Ґерда впала на коліна і зашепотіла молитву. Від її слів білі
птахи розліталися навсібіч міріадами сніжинок, звільняючи
шлях. Дівчинка вже не відчувала ні холоду, ні страху — вона
думала лише про Кая. Раптом сніжинки осіли на землю — і
перед Ґердою постала сама Снігова Королева у всій своїй
моторошній красі.
— Віддай мені Кая! — закричала Ґерда, дивлячись прямо
у вічі холодній красуні. — Він не твій!
49
49