Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики1 Franko_i_Hrushevskyi_sproba_obiektyvnoi_kharaktery | Page 8

34
Галина Бурлака, Ігор Гирич
ню» галицьких реалій, викликавши у нього справжню огиду.
Через місяць після початку викладів він готовий був просити
відпустки: «Атмосфера громадська львівська так тяжка для
мене, що конечне мушу виїхати, як не до Росії, то кудись на
цілковиту чужину» 13 .
Розглядаючи еволюцію взаємин Франка і Грушевського,
неминуче приходимо до необхідності аналізу ідеологічного
аспекту. Поширеним серед істориків є переконання, що у київA
ський період Грушевський сповідував ідеологію консерваторівA
народовців, тоді як Франко був драгоманівцем і радикалом. На
підтвердження наводиться такий фрагмент Франкового листа
до Драгоманова від 9 серпня 1894: «Щодо політичних поглядів,
він, здається, барвінщанин [...], коли Барвінський їздив на
Україну, щоб збирати підписи людей, похваляючих його поліA
тику, а порицаючих Романчука, в числі тих підписів був і його
підпис» (т. 49, с. 508). Насправді чітко і однозначно визначати
політичну позицію Грушевського на той час було б передчасA
ним, це можна робити лише в загальних рисах. Його «ЩоденA
ник 1888–94 рр.» (К., 1997) свідчить про заглиблення у науку,
релігійні й особисті переживання, про участь у громадському
житті, але про політику – жодного виразного висловлювання.
Тим більш некоректно говорити про партійність раннього
Грушевського у сучасному розумінні. Очевидно, його тогочасні
політичні симпатії були досить розпливчасті (хоча національні
й громадські пріоритети якраз вже зовсім чітко визначились),
як і в багатьох наддніпрянців, зокрема, через відсутність у РоA
сійській імперії повноцінного політичного життя. Факт згадаA
ного підпису на підтримку політики Барвінського лише засвідA
чує несамостійність, певну залежність на той момент молодого
Грушевського від своїх духовних провідників В. Антоновича
й О. Кониського. Разом з тим, є свідчення, що вже тоді ГруA
шевський схилявся до центризму, ще на початку 1894 р. робив
13
«Не маю іншого інтереса більшого, як добро свого народу»… – С. 82.