40 Галина Бурлака, Ігор Гирич
« Апокрифів і легенд з українських рукописів »( т. 38, с. 79): « за виєднання накладу на друк книги », 1897 рік), до першого тому « Галицько-руських народних приповідок »( т. 38, с. 316): « проф. Грушевському, який своїми порадами і вказівкам був мені помічний при укладанні плану видання, а також ласкаво читав коректуру перших 200 сторін сього тому і дуже часто робив свої цінні уваги »( 1905 рік).
У працях Франка є ціла низка бібліографічних покликів на « Історію України-Руси » Грушевського і як на джерело чи наукове підтвердження історичних фактів, і як на певну віху в історіографії( т. 34, с. 168, 170, 179, 214, 296, 297; т. 36, с. 417, 418; т. 37, с. 445; т. 38, с. 346, 366; т. 39, с. 70, 144, 362, 368; т. 40, с. 83, 84; т. 42, с. 8, 9, 136, 175, 176; т. 42, с. 438, 456, 464, т. 43, с. 26, 29, 33, 314 та ін.). Високо цінуючи працю свого колеги, Франко, проте, був далекий від сліпого схиляння чи фетишизування результатів цієї праці. Він їх сприймав насамперед як науковець, не раз підхоплював і розвивав ту чи іншу думку Грушевського, яскравіше й детальніше змальовуючи якийсь виразний історичний факт, або й полемізував з ним з окремих питань історичного процесу( т. 6, с. 38; т. 34, с. 304; т. 42, с. 184 – 185, 408, 465, 473). Про визнання за Грушевським значного наукового внеску свідчить, наприклад, така фраза з рецензії Франка на дослідження П. Владимирова « Древняя русская литература киевского периода ХІ – ХІІІ веков »: «... особливо незнання праць проф. М. Грушевського помстилося на нім [ на П. Владимирові. – Г. Б.] дуже немило »( т. 35, с. 258). Звертає на себе увагу оригінальна характеристика творчого методу Грушевського, дана Франком в одній з останніх його наукових праць – « Життя й літературна діяльність Іпатія Потія », яку дослідники датують 1914( за життя автора не публікувалася): « П’ ятий том“ Історії України-Руси” проф. Грушевського присвячує Потієві не мало місця на ст. 475 – 617, але з самого характеру тої праці – представлення історичних подій на широкім тлі політичних та суспільних відносин – виходить, що особа,