політика і щедрого мецената. Зокрема, « спудей » Матвій Кізимович подякував гетьману за безкорисливе пожертвування нажитого багатства на громадське добро. Він нагадав присутнім про підтримку, яку виявив Сагайдачний Київському братству, коли записався до нього разом з усім Військом Запорозьким:
Таж краще голови покласти за отчизну, Ніж лютим ворогам дістаться в даровизну, Бо хто за рідний край не хоче помирать, Із рідним краєм той сам мусить погибать. Тож Сагайдачний наш волів прийняти рани, Ніж християнський люд віддати від посани. Від рани смертної дочасно він сконав, Та славу мужністю навік завоював... Як Нестор та Ахілл— у Греції герої, Як Гектор сміливий прославився у Трої, В Афінах склалася Периклова хвала, У Фемістоклові гриміли скрізь діла, Як мужність Курція у Римі всі хвалили І переможного Помпея божествили, Хай Сагайдачного ім’ я повік-віків Прославить наша Русь, як приклад для синів, Щоб про діла його нащадки споминали І гідним іменем в народах називали. 1
Але, як зазначав український історик В. Антонович, місце могили марно шукатиме нині поціновувач старожитностей чи краєзнавець. Під час перебудови церкви на початку XVIII століття вона опинилася під будівлею нової стіни храму і зникла з очей нащадків.
Далекий відгомін тих часів, коли над крутими морськими хвилями й неозорими просторами українських степів із уст козаків однаково голосно лунало ім’ я Сагайдачного, відбився в пісні « Ой на горі да женці жнуть ». Немає в ній розповіді про криваві січі, в яких брав участь козацький гетьман, немає оспівування його легендарної хоробрості. Камертон народної пам’ яті доніс слабкий, важко вловимий спомин про носія колись грізного імені. Ось рядки цієї відомої пісні:
1Переклад М. Рильського.
Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,
56