І справді, союзні УНР війська відтіснили червоноармійські з’ єднання на північ. УЦР і уряд УНР повернулися до Києва. Однак союзники щораз виразніше демонстрували небажання паритетних стосунків, прагнучи диктувати українцям власну волю. Одним із виявів такої політичної лінії стала заборона формувати регулярні з’ єднання з військовополонених українців. Брак міцної регулярної армії в УНР перетворював окупаційні війська фактично на єдину збройну силу, здатну реально впливати на ситуацію у державі. Іноземну присутність в Україні уособлювали шість корпусів німецьких збройних сил( 450 тисяч солдатів та офіцерів). Наявність такої кількості військових дозволяла австро-угорському й німецькому урядам розраховувати на використання українського економічного потенціалу для продовження бойових дій на Західному фронті.
Щоб вивозити харчі, фураж, сировину та корисні копалини, Німеччина й Австро-Угорщина підписали з урядом УНР спеціальний протокол про економічну співпрацю. Характер цього « партнерства * промовисто ілюструють цифри: Україна мала поставити « союзникам » 60 млн пудів зерна, 3 млн пудів цукру, 2,75 млн пудів худоби у живій вазі, а також 37,5 млн пудів залізної руди, різного збіжжя, сировини й матеріалів. Щоб цим стосункам надати вигляду взаємовигідності, німецький та австро-угорський уряди обіцяли УНР військове сприяння, а згодом— промисловотехнічну допомогу. Проте реальних підстав для виконання своїх зобов’ язань вони просто не мали. Тому економічні відносини між контрагентами угоди набули суто одностороннього характеру.
Щоб мати справу з більш передбачуваним і дійовим урядом, Берлін та Відень розпочали пошук імовірних кандидатів у диктатори. Ще на початку квітня 1918 року німецьке командування звернулося з відповідною пропозицією до Є. Чикаленка, але той відповів відмовою. Тоді настала черга одного з провідних діячів УДХП М. Міхновського, який також не погодився на умови окупантів. І лише після цього вибір упав на Павла Петровича Скоропадського, який більше за інших відповідав посаді гетьмана України.
П. Скоропадський та його прибічники, зі свого боку, також намагалися прорахувати реакцію окупаційного командування на ймовірну зміну влади. Сам Павло Петрович
395