Питання українізації армії стало одним із вододілів між послідовними самостійниками й діячами УЦР соціалістичної орієнтації. Перші на чолі з М. Міхновським виступали за формування боєздатної армії на регулярній основі. На цій позиції стояли також члени « Українського військового клубу ім. Гетьмана Богдана Хмельницького », що став першою національною військовою частиною. Натомість програми лівих партій вимагали ліквідації постійного війська й переходу до міліційних формувань. Втілюючи ці положення в життя, діячі УЦР зводили українізацію до переведення українців в окремі частини та з’ єднання і пропагандистської роботи в них. Обраний делегатами І Всеукраїнського військового з’ їзду для керівництва Українським військовим генеральним комітетом С. Петлюра головним його завданням вважав культурно-освітню діяльність, а під українізацією розумів « націоналізацію армії на національно-територіальнім принципі ».
Послідовними ідейними ворогами українізації виступали російські офіцери вищого рангу й генерали, які боялися, що національні формування можуть стати фактором українського сепаратизму та антиросійських тенденцій. До них належав і П. Скоропадський, який негативно ставився до процесів розкладу в діючій армії, будучи переконаним, що українізація зашкодить її боєздатності.
В липні 1917 року у розташування 34-го корпусу прибув представник Українського генерального військового комітету, комісар при штабі Південно-Західного фронту, член УЦР поручик П. Скрипчинський із розпорядженням про українізацію з’ єднання. На його згадки про славне українське минуле Скоропадських комкор відповів дипломатично й водночас принципово: « Стосовно того, що я— українець, то вірно те, що я дуже люблю Україну, але замало знаю й зовсім не співчуваю тому українському рухові, який тоді панував, що він занадто лівий, що з цього ніякого добра не вийде, що я сам « пан », а весь цей рух спрямований проти панів, що, таким чином, я ніколи не зможу об’ єднатися з рештою провідників цього руху ». Після цього Павло Петрович вирішив особисто зустрітися з командувачем армій Південно-Західного фронту генераллейтенантом О. Гутором, щоб порадитися, як діяти в ситуації, коли управління військами під впливом деструктивних дій лівацьких елементів не дозволяло виконувати
383