венная ненависть тамошнего народа против здешнего, который опять, с своей стороны, привык оказывать не неприметное к малороссиянам презрение ». Саме з огляду на це та за інших обставин Катерина II настійно рекомендувала своєму наміснику щодо проведення централізованої політики в Україні « иметь и волчьи зубы и лисий хвост ». З вичерпною ясністю основа цієї політики сформульована також і в інструкції імператриці генерал-прокурору Вяземському, що з’ явилася ще напередодні скасування гетьманства. « Малая Россия, Лифляндия и Финляндия суть провинции, которые правятся конфирмованными им привилегиями, нарушить оные отрешением вдруг непристойно б было, однако ж и называть их чужестранными и обходиться с ними на таком же основании єсть больше, нежели ошибка, а можно назвать с достоверностью глупостью. Сии провинции, также Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб они обрусели и перестали б глядеть, как волки к лесу. Когда же в Малороссии гетмана не будет, то должно стараться, чтоб век и имя гетманов исчезло, не только персона, какая была произведена в оное достоинство ». Цілком слушним є висновок, що ця інструкція переконливо свідчить: скасування гетьманства в Україні було заздалегідь спланованою акцією російського уряду, що логічно випливала з його імперських позицій.
Щ одо подальшої долі самого К. Розумовського, то 1765 року він вирушив у подорож за кордон, склавши перед тим і функції президента Академії наук. Незважаючи на те, що колишній гетьман продовжував займати високе становище при царському дворі та в уряді( як сенатор і генерал-фельдмаршал), Катерина II понад 11 років не дозволяла йому навіть з’ являтися в Україні. І лише на початку 1776 року, при сприянні фаворита імператриці Г. Потьомкіна, з яким Кирило Григорович перебував у дружніх стосунках, він зміг уперше після тривалої відсутності приїхати на батьківщину. На цей час К. Розумовський став ще заможнішим, одержавши в спадщину величезні маєтки покійних брата Олексія Григоровича і дружини Катерини Іванівни. Своє багатство він розділив між дітьми— шістьома синами й п’ ятьма дочками.
Навесні 1787 року Розумовський залишив Петербург, відійшовши від усіх державних справ, і переїхав до Мос
372