к числу недовольных, потому что в настоящее время у него хотят отнять присвоенную его званию власть и низвести его положение близко сходное с положением частного человека...»
Одначе Катерина II була непохитною, й у жовтні 1764 року Кирило Розумовський, переконавшись у безнадійності свого становища, повинився перед імператрицею.
Таким чином, закінчилася невдачею й друга( після Б. Хмельницького) спроба в історії Української держави зробити гетьманську владу спадковою, що, в свою чергу, суперечило демократичним засадам і традиціям українського козацтва, Запорозької Січі зокрема, звідки, власне, йдуть витоки самої Української феодальної держави. П о над те, царизм використав це як вдалий привід для рішучого наступу з метою остаточної ліквідації автономного державно-політичного ладу України-Гетьманщини.
Катерина II мала тривалу розмову з Розумовським, після якої той подав « прошение » на звільнення від « столь тяжелой и опасной должности », як він висловився. Цьому сприяло і те, що під час слідства офіцер В. Мирович, який здійснив спробу звільнення з ув’ язнення царевича Іоанна IV, своїми свідченнями скомпрометував графа.
Чолобитну Розумовського передали для висновків Колегії закордонних справ, яка не забарилася зробити висновок, що заява Розумовського— дуже важлива подія, з якої потрібно обов’ язково скористатися, оскільки все, до чого прагнула українська старшина, зовсім не відповідало інтересам двору.
Разом з тим було зроблено новий крок у ліквідації автономії України— остаточно скасовано гетьманство. Царським маніфестом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 року К. Розумовського було звільнено від гетьманства. Для управління Україною, згідно з цими ж указами, створювалася Малоросійська колегія на чолі з графом П. Румянцевим. Запорозька Січ також підпорядковувалася владі колегії. Президенту колегії П. Румянцеву було вручено складену за активною участю самої імператриці докладну інструкцію щодо подальшої реорганізації управління Україною. Катерина II, до речі, радила Румянцеву особливо враховувати в своїй діяльності ту обставину, що в Україні відчувалася, за її виразом, « внутренняя против великороссийского ненависть », « сокро-
371