( як підполковника гвардійського полку) займатися військовим тренуванням і часто публічно насміхався з нього за виявлену незграбність. Тому К. Розумовський, як і багато хто з оточення імператора, змушений був тримати при собі досвідченого офіцера, в котрого кілька разів на день брав уроки прусської муштри, яку так полюбляв Петро III.
Таким чином, при всьому зовнішньому блиску свого становища й, певною мірою, особистій прихильності до нього імператора, К. Розумовський фактично перебував у принизливому становищі.
Зростаюче серед дворянства невдоволення політикою Петра III( особливо зовнішньою) спонукало К. Розумовського прилучитися до змовників, очолюваних дружиною імператора Катериною, і взяти активну участь у двірцевому перевороті, що стався в червні 1762 року. Ізмайлівський гвардійський полк, очолюваний гетьманом України, відіграв найвирішальнішу роль у скиненні з престолу Петра III і проголошенні імператрицею Катерини II. Усіх активних учасників перевороту нова імператриця щедро нагородила. К. Розумовський, зокрема, долучив тоді до своїх прибутків ще й пожиттєвий оклад у п’ ять тисяч карбованців на рік. Окрім цього, його пожалували в сенатор-генерал-ад’ ютанти імператриці. Протягом року він іще залишався при царському дворі, користуючись повним довір’ ям і прихильністю Катерини II. І лише в червні 1763 року, остаточно зіпсувавши стосунки з фаворитом цариці Григорієм Орловим, гетьман виїхав в Україну. Як доповідав тоді з Москви прусський посланник в Росії граф Сольмс королю Фрідріху Великому, « гетману не нравилось, что человек( Григорій Орлов.— Лет.), которьій несколько времени назад стоял так значительно ниже его, сделался равньїм ему по чину ».
На той час успішно завершувалися перетворення в суспільному й економічному житті, що їх розпочав Розумовський в Україні ще в другій половині 50-х років XVIII століття. Сам гетьман перебував в ореолі слави й пошани як один з тих, кому Катерина II завдячувала своєю владою.
Однак цього гетьману-графу було вже замало. Тривале перебування при царському дворі на перших ролях сприяло зростанню не тільки його економічної могутності, але й політичних амбіцій. Передусім йдеться про спробу К. Розумовського встановити спадкоємне гетьманство. Вперше
368