Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Seite 333

Київського магістрату. В зв’язку з цим давав полковій і
сотепній старшині відповідні розпорядження. Основним
же аспектом усієї внутрішньополітичної діяльності голови
старшинської адміністрації залишалися, безперечно, аг­
рарні відносини. Будучи сам великим землевласником (він
мав близько 20 тисяч дворів посполитих), І. Скоропад­
ський, щоб завоювати до себе прихильність найбільш
впливових і заможних осіб, роздав їм майже сотню маєтків
з трьома тисячами феодально залежних селян і міщан.
Особливо багато універсалів та дарчих різного роду на цілі
маєтки, окремі землі, ліси, пасіки, млини тощо видав він
монастирям: практично всім київським (причому повин­
ності мали виконувати на духовенство не лише піддані, а
и рядові козаки), Ніжинському Благовіщенському, Єлець-
кому, Успенському, Переяславському Михайлівському,
Чернігівському Кам’яисцькому та іншим. Певну частину
земельного фонду для ножалувань становили так звані
«изменческие» маєтності, тобто ті, які залишились і були
конфісковані після учасників мазепинських подій. Тих,
хто потрапляв у полон під час війни, а потім повертався
додому, Скоропадський відновлював у правах на маєтки.
Крім того, гетьман вирішував суперечки за землі між стар­
шинами і сільськими (міськими) фомадами, визначав міри
покарання порушникам, видавав «оберегательньїе» листи
«о нечинении никаких обид» монастирям чи конкретним
особам.
Проте авторитет і влада гетьмана продовжували не­
впинно падати. Місцеві старшини, особливо полковники,
часто-густо ігнорували його розпорядження в своїх ад­
міністративних підрозділах, вели нерідко незалежну полі­
тику. Дуже обмежував дії Скоропадського і царський указ
1715 року про регламентацію обрання на всі полкові по­
сади, а також сотників. Петро І прямо втручався у цей
процес. Так, за власним бажанням він призначив полков­
ником Ніжинського полку «з веяикоросіян» Петра Толс-
того, Київського — Антона Танського. Одночасно цар
почав прямі призначення осіб на уряди сотництва, напри­
клад, Федора Лисовського, який протягом кількох років,
користуючись підтримкою Петра, змушував неабияк трем­
тіти від страху жителів Новгорода-Сіверського. В 1718 році
гетьман змушений був на «прохання» Петра І віддати свою
15-річну дочку від другого шлюбу Уляну (1703—1733) за
332