даних Скоропадським Гнатові Ґалаґану та його близьким на володіння селами, млинами тощо.
Не набагато краще складалися відносини Івана Скоропадського із деякими царськими сановниками. Після вигнання шведських військ з України окремі з них стали домагатися від голови адміністрації значних земельних надань( серед них царський улюбленець О. Меншиков, князі Долгорукові, Шафіров, Шереметєв). Відмовити їм за тих умов— значило б викликати невдоволення дуже впливових осіб, від яких залежало становище в управлінні краєм багатьох старшин та самого правителя Лівобережжя. Крім того, при дворі не припинялись чутки про можливу зраду « малоросіян ». А Скоропадський неабияк боявся цього і намагався за будь-яку ціну відвернути від жителів краю і від себе особисто підозри в лихих намірах, навіть у звичайній нелояльності до російського уряду.
В 1710— 1711 роках, під час третьої російсько-турецької війни, І. Скоропадський знову проявив своє негативне ставлення до « низового товариства ». Разом з генералом І. Бутурліним, котрий очолював вісім полків російської армії, біля Кам’ яного Затону( район впадіння р. Кам’ янки в Дніпро) вони за наказом Петра І « розорили » Січ, побудовану незадовго перед тим запорожцями замість зруйнованої 1709 року Старої Січі. Це змусило козаків шукати нового місця мешкання в межах території, підвладної кримському ханові.
Треба зауважити, що Іван Скоропадський проводив соціальну й економічну політику, в найважливіших аспектах продовжуючи « традиції » правління попередників, зокрема І. Самойловича та І. Мазепи. Так, при ньому далі тривав процес поступового закріпачення селян, міщан і рядових козаків, обмеження їхніх станових прав, посилення феодальної експлуатації. Скоропадський видавав спеціальні універсали й « листи » про заборону посполитим скаржитися на землевласників( подібний указ-закон видасть на початку 1760-х років Катерина II і поширить його чинність на всю Російську імперію).
Вже в перші роки свого гетьманування Скоропадський безпосередньо втручався в функціонування цехів: підтверджував старий або визначав новий їх статус, боронив у разі потреби від « притиснений » ремісників державцями; цікавився прибутками міських органів управління, особливо
331