ного війська разом з наказним гетьманом, генеральним осавулом С. Бутовичем. Але московські урядовці здійснили низку превентивних заходів, аби запобігти розгортанню повстання. До гетьмана та полковників були приставлені російські наглядові підрозділи, московські війська увійшли в Гадяч, Сорочинці, Золотоношу. Головкін наказав Скоропадському « оставить жену свою в Глухове », а також « всех полковников и старшини генеральной и знатной полковой женам, по вашем выходе из Глухова, быть в Глухове ». Згодом дружин старшин за царською вказівкою зобов’ язали « для лутчого безонасения от неприятелей » перевезти у Київ. їх не відпускали, до речі, й після невдалого закінчення акції орликівців, пояснюючи, що незабаром буде нова війна.
Цікавий факт: із щоденника П. Орлика за 1723 рік дізнаємося, що вмер його « старий приятель Скоропадський ». Цей запис вказує не тільки на дружні стосунки Мазелиних старшин, а й на їх очевидну таємну співпрацю після 1709 року, оскільки автор нотаток не висловлював негативних оцінок щодо лівобережного гетьмана.
1. Скоропадський доклав чимало енергії, аби пом’ якшити участь спійманих мазепинців та їхніх родин. У січні 1709 року він звернувся до Д. Голіцина з проханням звільнити з-під варти заарештованих у Переяславі братів Миновичів, знайшов аргументи для виправдання генерального осавула Михайла Гамалія, полтавського полковника Івана Левенця, хорунжого генеральної військової артилерії Івана Забіли, турбувався, аби дружина В. Чуйкевича не була відправлена до Сибіру.
Особливо трагічно, у зв’ язку з самодержавною політикою Петра І, складалися відносини Скоропадського з « низовим товариством ». Формально його влада поширювалась і на Запорожжя: він продовжував носити титул « гетьмана Війська Запорозького ». Але на Січі гетьмана не визнавали. Конфлікт поступово загострювався. Очевидно, тому до нас не дійшли звістки про дії гетьмана, спрямовані на захист запорожців під час зруйнування Старої Січі в фавні 1709 року за указом Петра І. Більше того, документи зафіксували надто доброзичливе ставлення гетьмана до одного з виконавців його волі командира компанійського полку, а потім чигиринського та прилуцького полковника Гната Галагана. Фамільний архів Ґалаґанів містив чимало універсалів, ви
330