припав до воріт і гукнув: « Сторожу!» Сторож, пізнавши голос, відчинив [ ворота ], але, побачивши опудало, знов зачинив їх і втік. Мазепа викликав усіх із двору. [ Люди ] заглядали через ворота, хрестилися. Він заявив, що це справді їхній пан. Вони не вірили. Ледве його пустили, коли вже, пошмаганий і змерзлий, майже не міг говорити ».
Те, що Пасек користувався якоюсь пліткою або, найвірогідніше, сам створив « образ людини, покараної за допомогою коня », не підлягає сумніву. Ян Пасек жив до 1701 року( народився у 1636). Отже, йому муляло гетьманство Івана Мазепи, а тому свої тенденційні спогади та недоброзичливі згадки про свого недруга він міг поширювати у своєму оточенні. Не випадково поголос про амурні справи майбутнього гетьмана ходив у варшавських колах. Французький посол при Карлові XII та королю Станіславові Лещинському Жак Луї д’ Уссон, маркіз де Бонак, наприклад, зазначив у власних мемуарах: « Мазепа упадав біля однієї дами високого походження. Чоловік цієї дами, помітивши їхні стосунки, попередив Мазепу, щоб той припинив свої візити, але Мазепа не зважав на його попередження, і ревнивець помстився за свою ганьбу. Він звелів роздягнути Мазепу догола, намастити його медом та обсипати пір’ ям. Потім його прив’ язали до коня і відпустили на волю. Сором, якого зазнав Мазепа, не дозволив йому повернутися додому й показатися перед своїми друзями. Він поспішив в Україну ».
Наприкінці XIX століття історик І. Каманін знайшов в архівах своєрідне спростування викладених вище версій життя гетьмана. Це справа 1663 року про розлучення володимирського судці Яна Загоровського та його молодої дружини Олени, в якої він знайшов чимало подарунків од Мазепи. Ясна річ, що такого факту для розлучення було замало, а тому ревнивий чоловік звинуватив дружину та її залицяльника мало не в замахові на власне життя. Мазепа тоді не був засуджений, тож з цього випливає простий висновок: доказів Загоровський не мав. Володимирський суддя, щоб виграти майновий процес, звинуватив дружину також у любовних зв’ язках із князем Дмитром Вишневецьким, якимсь Убишем та іншими.
Взагалі сумнівно, що цей загалом типовий « нормальний шлюборозлучний процес » ліг в основу спогадів Яна Пасека, бо, мовляв, випадок, про який він говорить, « оче
272