наперед уже трохи підпилий і сказав до того Мазепи: « Чолом, пане осавуле!» А він був дуже самовпевненим типом і тут же відповів: « Чолом, пане капрале!» Не встиг я опам’ ятатися, як вліпив йому кулаком по фізіономії і відступив кілька кроків. Він схопився рукою за меч, я також. До нас кинулися з криком: « Спиніться! Спиніться! За дверима ж король!» Проте ніхто не став на боці Мазепи, усі скоса поглядали на нього, бо був він падлюкою та з ніг до голови козаком, хоч і став недавно шляхтичем. Мазепі плач стояв у горлі. Не так болів йому ляпас, як те, що придворні не стали на його бік, не потрактували його за рівню. Наступного дня була субота. До замку я не пішов, бо, правду кажучи, трохи боявся... Усякими обхідними шляхами я випитав, чи повідомили про інцидент королю, і мені сказали, що король про все довідався... Я поцікавився у камергера, чи король не гнівається. Той запевнив мене у прихильності короля... Потім я ще бесідував на цю тему й з іншими придворними. Я лишився задоволеним і більше не думав про того Мазепу. Після трапези король покликав Мазепу і звелів нам обнятися й попросити один в одного вибачення... Нарешті примирення відбулося, і ми сиділи поруч за столом і пили ».
Ян Пасек, який поєднував у своїх спогадах правду з фантастичними вигадками та був, за висновком польського літературознавця О. Брюкнера, « неймовірним брехуном », вирішив погамувати свою образу на Івана Мазепу— « з ніг до голови козака »( у Варшаві це звучало зневажливо), вдавшись до літературної помсти. Під його пером народилася зневажлива оповідка про любовну пригоду покойового з дружиною польського шляхтича Фальбовського. Автор не шкодує сатиричних фарб, щоб знеславити свого недавнього кривдника. За версією Пасека, Іван Мазепа потаємно вчащав до дружини його сусіда на Волині. Граф Фальбовський викрив ці стосунки. Він, « роздягнувши Мазепу догола, посадив його лицем до хвоста, а задом до конячої голови на його власного коня, знявши з того кульбаку. Руки зв’ язали ззаду, а ноги підв’ язали під черево коня... як прудкий і переляканий кінь від страху і болю летів наосліп, куди його ноги несли, аж перебіг ті хащі. [ Фальбовський ] затримав тих його двох чи трьох прибічних, що їхали [ з Мазепою ], щоб не було кому його рятувати. [ Добравшись додому, Мазепа ], увесь змерзлий,
271