Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 274

видно, був скандалом на всю Польщу». Зауважимо на це, що гіперболізовану скандальність інцидентові все ж таки надало перо недруга Мазепи. Пасек, як мовиться, з мухи зробив слона. Дізнавшись із третіх чи четвертих вуст якісь вторинні відомості, він дав волю своїй уяві. На спільність фабульної основи фантазії Яна Пасека та реального судового процесу вказує зізнання свідка з боку Загоровського про перехоплений лист від Мазепи. Перехоплює листування закоханих і пасеківський Фаль- бовський. Така спільна деталь малоймовірна в інтимному житті одного й того самого героя. Деякі дослідники пов’язують відставку Мазепи в 1663 ро­ ці не зі скандальним інцидентом, а з невдалим виконанням ним дипломатичної місії до новообраного українського гетьмана — покойовий «намірився передати Тетері клей- ноди без участі ловчого», що було порушенням королів­ ської інструкції. «Легковажність Мазепи, та ще в такій важливій справі, природно, могла відвести від нього ми­ лість короля, і Мазепі залишалося одне — піти», — зазна­ чає відомий історик О. Лазаревський. Причиною такого відповідального рішення саме під час воєнних дій, ясна річ, не могла бути любовна пригода. Смерть Степана Мазепи у 1665 році дає підстави говорити про отримане ним раніше серйозне поранення або про тяжку хворобу, невтішний наслідок від яких очікувався з дня на день. Можливо, батьки Івана не хотіли відпускати єдиного сина на війну, в успіх якої не вірили, а тому і використали тяжкий стан батька, щоб залишити Івана при собі. Французький дипломат Де ля Невіль, який не раз зустрічався з гетьманом, у своєму звіті повідомляє про те, що Мазепа був не тільки покойовим Яна-Казимира, а й «згодом офіцером в його гвардії». Отже, полишення служ­ би було фактом тимчасовим. Це, по-перше. По-друге ж, гіперболізована інтерпретація Яном Пасеком мотивів за­ лишення Мазепою Варшави суперечить факту його повер­ нення. 26 травня 1666 року Іван Мазепа отримав у дар від родички Констанції-Євдокії Бобривикович Васильєвої- Мокієвської, законниці Києво-Печерського монастиря, маєтність Ольшанку-Шавулину. Вірогідно, що у другій половині 60-х років XVII століття, після отримання тако­ го відчутного спадку, він зміг продовжити навчання. Ян Пасек у своїх мемуарах зазначав: «Не знаю, куди подався 273