Звертання автономістично настроєної старшини не знайшло підтримки серед лівобережного козацтва та міщанства. Це дозволило Многогрішному завдати кілька поразок розрізненим загонам Дорошенка і Суховія. До зими 1669 року майже вся Лівобережна Україна підкорилася владі Дем’ яна Многогрішного. На початку 1670 року Дорошенко листовно заявив лівобережному гетьманові про своє бажання бути з ним у мирі й злагоді. Одночасно й запорозькі козаки визнали владу лівобережного гетьмана і прохали, щоб цар знову прийняв їх у підданство.
Проте відносини між Дем’ яном Многогрішним і Запорозьким Кошем так і не влагодилися. Особливе незадоволення запорожців викликали дії гетьмана, спрямовані на ізоляцію Запорожжя від Лівобережної України. З цією метою гетьманські застави не пропускали на Запорожжя лівобережне населення, а порушників навіть кидали в миргородську тюрму. Сильне незадоволення місцевих жителів викликали конфіскації гетьманом майна в прибічників колишнього гетьмана Івана Брюховецького, призначення на старшинські посади вірних собі людей. Так, колишній генеральний підскарбій Р. Ракушка-Романовський скаржився цареві на те, що в нього забрали будинок, чотириста осьмачок хліба, шість горілчаних казанів, четверо коней, півтори сотні свиней, півтисячі золотих і ще багато чого. Перерозподіл майна і перестановка старшини настроїли значну частину заможного козацтва і старшини проти гетьмана. Крутим характером Многогрішного були дуже невдоволені й окремі його прибічники, навіть ті, хто звів його на гетьманський престол.
Настрої старшини і козаків добре розумів і сам Дем’ ян Многогрішний. На святковому обіді 17 квітня 1670 року, на якому були присутні майже всі лівобережні полковники, гетьман сказав: « Чую я, що козаки всіх міст мене не люблять; якщо і вправду так, то ви б били чолом великому царю про обрання другого гетьмана, я клейноди військові уступлю тому, кого ви оберете. А поки я буду гетьманом, свавільників буду приборкувати, скільки в мене буде сил, на тім я присягав великому царю; не так, як Івашко Брюховецький... Скільки свавільникам не крутитися, крім великого царя дітися нікуди ». Присутній на обіді піддячий М. Савін зробив висновок, що більшість лівобережних полковників ставляться до царя « так собі ». Московському
235