проти його суперника Петра Дорошенка. Ставленик Польщі хотів об’ єднати свої сили з силами Дем’ яна Многогрішного на основі спільної ненависті народу до султанської Туреччини. Але він не врахував того, що народ так само вороже настроєний і проти шляхетської Польщі, на яку робив ставку майбутній гетьман Правобережної України. Крім того, Дем’ ян Многогрішний обурювався тим, що Михайло Ханенко не визнав його « повним », а тільки « сіверським » гетьманом. Тому про пропозицію Ханенка лівобережний гетьман негайно сповістив царя й додав, що без його згоди він не подасть ніякої допомоги ставленику шляхетської Польщі на Правобережжі. Покладаючись тільки на власні сили в боротьбі за незалежність Лівобережної України, Дем’ ян Многогрішний прирік себе на повну ізоляцію від тих здорових сил Правобережжя, які прагнули єдності й незалежності всієї України.
У серпні 1669 року війська лівобережного гетьмана почали воєнні дії проти полтавського, миргородського і лубенського полковників. Вступивши на територію Лубенського полку, вони під Рогинцями завдали поразки загонам полковника Г. Гамалії і переслідували їх залишки до Лохвиці. У полон було взято чимало козаків, у тому числі, як писав сучасник, якогось Карпенка з роду Богдана Хмельницького. Гетьмана зустріли хлібом і сіллю жителі Чорпух, Куренків і Городищ, яким набридли старшинські чвари та постійні військові дії.
Перехід частини лівобережною населення на бік Дем’ яна Многогрішного змусив патріотично налаштовану старшину вдатися до широких агітаційних методів. Я. Лизогуб та інші полковники поширили на Лівобережжі універсали з закликом до козаків та поспільства не підкорятися Многогрішному, а підтримати Дорошенка. Щодо самого лівобережного гетьмана та його прибічників, в універсалах писалося так: « Не треба на те уповати нікому, що чужоземні народи знайшли « ласих » до урядів людей, які про майбутнє не думають, задовольняють їх старшинствами військовими і обіцянками всіляких милостей до себе прихиляють ». Справедливі й своєчасні попередження робила козацька старшина. Але пізніше на ці « лукавства » знадилися і Я. Лизогуб та інші автори закликів, які перейшли на службу до російського царя.
234