Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 237

представникові не відмовиш у спостережливості й проник­
ливості. Частина українського суспільства справді з про­
холодою ставилася до російського царизму і продовжувала
дотримуватися політичного курсу на відновлення автоно­
мії України. Це вносило серйозну напругу між гетьман -
сько-старшинською адміністрацією і царським урядом.
Та дії й самого гетьмана насторожували царя. Надто
несподівані ходи робив він у своїй діяльності. Так, зокрема,
почав наполягати на поверненні з сибірського заслання
українських патріотів. Така вимога була поставлена Дем’я-
ном Многогрішним ще на початку свого гетьманування.
12 липня 1670 року назвав цих людей поіменно — колиш­
ніх овруцького полковника Децика, київського полковни­
ка М- Попкевича, баришівського сотника Переяславського
полку Івана Воробея, осавула Ніжинського полку Л. Бута,
писаря Переяславського полку Ф. Тризну, ігумена Мгар-
ського монастиря В. Загоровського і двох братів Кульжен-
ків з Переяслава. З аналогічним проханням звернувся Мно­
гогрішний до царя і у вересні того ж року. Якщо спочатку
царський уряд ставився до таких звернень байдуже, хоч і
не робив нічого для їх задоволення, то пізніше вони викли­
кали роздратування й навіть гнів.
Одночасно Дем’ян Многогрішний не справдив споді­
вань волелюбного козацтва скористатися виступом Сте­
пана Разіна й здобути Україні незалежність. Встановив­
ши відносини з запорожцями, Разін покладав велику
надію й на Україну та її гетьмана. Його військо попов­
нилося кількома тисячами козаків, частина його руши­
ла на Слобожанщину, яка в той час перебувала у складі
Московії. Тут їх радо зустріли колишні переселенці з
Лівобережної та Правобережної України на чолі з пол­
ковником І. Дзиковським. Звідси повстанці мали намір
іти на Лівобережжя, сподіваючись при цьому на під­
тримку місцевого гетьмана. Принаймні, в цьому їх пе­
реконували запорожці. У серпні 1670 року вони писали
російському ватажку про те, що Дем’ян Многогрішний
не є підданим московського царя і вільний у своїх діях.
Тому, мовляв, на Лівобережжі їм не буде спротиву, а
навпаки — всіляка підтримка. Однак Многогрішний так
не вважав. Він не тільки не забажав зближення з бун­
тівним отаманом, а звернувся до царя по допомогу, яку
й отримав. Крім того, гетьман зібрав козаків і направив
236