його увагу не пройшли воєнні приготування І. Самойло-
вича і російських воєвод, готових до вторгнення на Пра
вобережжя кримських татар. Гетьман гарячково шукав
вихід і, здавалося, знайшов його. Він вирішив скласти
присягу на вірність цареві, але не перед лівобережним
гетьманом або російськими представниками, а перед
І. Сірком. Кошовий отаман на чолі об’єднаного загону
запорожців і донців негайно вирушив у Чигирин. На третій
день після прибуття загону Сірка в Чигирин зібралися
козаки, міщани, старшина, духовенство. Дорошенко і чи-
гиринці визнали себе винними перед запорожцями за те,
що укладали союз із Туреччиною й Кримом. Потім «на
Євангелії клялися бути у вічному підданстві царя». Зберіг
ся текст присяги Дорошенка, де він заявив, що «нерозірва-
не прийняв братерство» з запорожцями й відходить від
турецько-татарських агресорів.
Після присяги Дорошенко віддав Сіркові гетьманську
булаву, бунчук і прапор, а також шість гармат і дві бочки
пороху. Сірко порадив Дорошенкові зберігати інші клей-
ноди в Чигирині до одержання указу царя. Дорошенко
послав у Москву посольство, очолюване його братом Ан
дрієм.
Одночасно правобережн