Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Seite 206

з Польщею, а через кілька місяців з Росією. На жаль, во­
ни завершилися безрезультатно. Більше того, на початку
1674 року об’єднані сили Г. Ромодановського і нового
лівобережного гетьмана І. Самойловича, розпочавши на­
ступ, оволоділи Правобережжям (крім Чигирина). 17 бе­
резня 1674 року на раді у Переяславі І. Самойлович був
проголошений гетьманом «обох сторін Дніпра». На цій
раді М. Ханенко добровільно склав гетьманські клейноди
перед І. Самойловичем. Але цей тріумф московської полі­
тики був недовговічним. Незабаром вторглися татарські
орди, сіючи розруху і смерть на Правобережній Україні. На
допомогу П. Дорошенку вирушив сам турецький султан.
Українсько-російські війська поспішно відійшли за
Дніпро. Вже вкотре місцева людність залишилася безбо­
ронною. Палали міста і села, тисячі бранців гнали в Крим,
прокляття туркам і їх союзнику П. Дорошенку линули над
заюшеною кров’ю українською землею. Але знаходилися
люди, які боронилися від ворога. Всі без винятку вітчиз­
няні літописці відзначають героїчну оборону Ладижина.
Цілий тиждень тривали жорстокі бої під Уманню. Навіть
після падіння фортечного муру уманці не припинили опо­
ру. За свідченням очевидців, жителі міста обороняли кож­
ну вулицю, двір, будинок. Тоді «кров текла річками» — тур­
ки не жаліли ні дітей, ні стариків. Місто було спалене
дощенту. Але і турки, наштовхнувшись на впертий опір
місцевого населення, змушені були припинити наступ
і відійшли за Дністер.
Дорогою ціною далася П. Дорошенку перемога над
політичними противниками. В руїнах лежав колись квіту­
чий край, місцева людність була знищена, забрана у крим­
ську неволю, розбіглася на Волинь, у Галичину, Лівобе­
режну Україну. Про свої претензії на українські землі
заявила Польща. Новообраний король Ян Собєський ки­
нув добірні війська на Поділля. Зав’язалися нові бої, і були
нові переговори з поляками. Але непоступливість Варша­
ви у державно-політичних питаннях, які піднімав гетьман,
робила їх, по суті, безперспективними.
На середину 1675 року становище П. Дорошенка стало
критичним. Його залишили вірні «серденята» і найближчі
соратники, друзі і навіть родичі. Важким тягарем на душу
гетьмана лягла смерть митрополита Йосипа Тукальсько-
го — не лише порадника, а й найближчого друга. Повз
205