Усі гетьмани України Usi_hetmany_Ukrainy | Page 168
лощиною; забезпечити об’єднання України; провести мир
ні переговори між Польщею і Москвою щодо звільнення
з російського полону багатьох козацьких старшин, серед
яких І. Нечай, Г. Дорошенко, В. Кропивницький, А. Бу-
тенко та ін.; гарантувати постійну допомогу з боку Крим
ського ханства.
Як не дивно, але Тетеря добився здійснення майже всіх
цих вимог, що свідчило, безумовно, про його вплив у
Варшаві та про його політичні здібності. Але залиши
лося незмінним антитолерантне ставлення католицького
польського уряду до православних українців. Це, а також
магнатський характер влади Тетері, який виступав як пред
ставник «клану Хмельницького», що ской це т р у кав у своїх
руках справді великі багатства, відвернуло від нього части
ну рядового козацтва та «чернь». Історична пам’ять підка
зувала народові, що від союзу з Польщею не буде добра.
У квітні 1663 року спалахнули перші заворушення. Най
більший і найжорстокіший (почався з різанини поляків і
євреїв у Паволочі) бунт вибухнув на території Паволоцького
полку під керівництвом наказного полковника Івана По-
повича-Ходорковського незабаром після обрання гетьма
ном на Лівобережжі Івана Брюховецького, який зразу ж
усунув двох інших претендентів на булаву — Сомка і Зо-
лотаренка (пізніше, 18 вересня, у Борзні їх стратили). Бунт
швидко придушив генеральний осавул Петро Дорошенко
(майбутній гетьман). Поповича видали міщани, і 15 липня
його стратили. Тетеря думав панувати залізною рукою, але
методи часів Богдана Хмельницького не підходили для його
гетьманування. Що могли дарувати популярному великому
гетьманові, того не прощали малопопулярному Тетері.
Жорстокість не злякала, а озлобила.
15 липня 1663 року у Львові польський король Ян II
Казимир вирішив іти походом — кількома колонами — в
Україну. Розуміючи, що власними силами об’єднати Ук
раїну буде складно, Тетеря закликав на допомогу крим
ських татар. Правобережний гетьман разом з військами
свого протектора протягом осені 1663-го — зими 1664 року
здійснив великий похід на Лівобережну Україну. Об’єднана
українсько-польсько-татарська армія, очолювана самим
Яном II Казимиром, мала близько 100 тисяч осіб. Але ця
грандіозна, як на той час, кампанія не принесла бажаних
результатів її керівникам (у зраді було звинувачено І. Бо-
167