Договір про“ Вічний мир” 26 квітня( 6 травня) 1686 р. між Росією і Польщею знову підтвердив рішення попередніх угод( починаючи з Андрусівської) про поділ України( п. З— 5, 7 і 17), хоча в більш категоричній формі:“... А его королевскому величеству от Днепра через тот весь помянутой Малороссійскій край никакого города, ни места, ни волости, даже до Путивльскаго рубежа, во владеніи и в держаній, от нынешняго времени и дня вечнаго миру, не имеет належати вечно и имети не будет”. У ньому остаточно( юридично і фактично в міжнародному розумінні) закріплювалося за Російською державою право на володіння всім Лівобережжям:“... Где суть Северскіе городы, Чернигову, Стародубу, Новгородку-Северскому, Почепу и иным, также и всей Малой Россіи сея стороны Днепра, городам Нежину, Переяславлю, Батурину, Полтаве, Переволочне и всем, того Малороссійского краю, городам, землям і местам, какими ни есть прозвищи и урочыщи названные, со всеми своими уездами, селами и деревнями и в них жывущими всяких чинов людьми и принадлежностями, как они по се время по перемирному договору в стороне их царского величества обретались, так и ныне оставаться имеют на вечныя времена”’. Річка Орель окреслила південну межу регіону. Важливо відзначити також територію навколо Києва”, що передавалася Москві й мала обмежуватися спеціальними прикордонними позначками:“ Вверх Кіева берег Днепра, почав от устья реки Ирпени, которая в Днепр впадает, вниз Днепром, с городками, с Трипольем и Стайками, также Днепром вниз миля, а оттуда от Днепра почав, прямым через поля путем, по пяти миль в ширину, а от того места, также ведучи полем прямо до реки Стугны, имеет в стороне во владеніи и в державе их царского величества оставатись. А около Кіева все земли, которыя суть между речками Ирпенем и Стугною, или Стульмою, даже по Васильков, и тому местечку Василькову и от него вверх, от берега реки Стугны в поле, как Васильков стоит, на полмили выше, и оттуда полем прямо к берегу Ирпени черта ведена быть имеет”. Згідно з“ Вічним миром” Польща відмовлялася від протекторату над Запорозькою Січчю, яка повністю як самостійна і відокремлена політико-адміністративна одиниця переходила до складу Російської держави. При цьому до-
Проте, як ми бачили вище, перед цим далеко не всі лівобережні райони входили до складу Російської держави. Скажімо, за Андрусівським договором це тільки Сіверська земля та Чернігів.
За Київ Польща отримувала компенсацію в розмірі 146 тис. крб.
51