Наступні договори такого характеру зафіксували порівняно незначні зміни у межах вшцеввділених регіонів( в основному це уточнення окремих кордонів). Так, Журавненський мирний договір 1676 р. між Польщею і Туреччиною про припинення війни 1672— 1676 рр. передбачав у черговий раз передачу Туреччині Поділля, а разом з ним і значної частини Правобережжя( крім Білоцерківського і Паволоцького полків). Хоча польський сейм і не погодився утвердити цю угоду, вона ще раз розмежувала“ володіння” лівобережного та правобережного гетьманів52.
Бахчисарайський мирний договір, укладений 13 січня 1681 р., а ратифікований у 1682 р., про 20-річне перемир’ я Росії з Туреччиною та її васалом Кримським ханством головним чином повторював положення угоди в Андрусові про український кордон по Дніпру, підтверджував законність включення Лівобережжя, правобережних містечок Васильків, Трипілля, Дідівщина, Стайки, Радомишль, м. Київ до Російської держави, визнавав підпорядкованість Запорожжя царській владі. Названі країни домовилися не освоювати землі між Дніпром і Південним Бугом, а Брацлавщину, південь Київщини та Поділля, як і раніше, залишити в“ протекції” султана. За кримськими татарами залишалося їх попереднє право вільно кочувати у степах України, а за українськими промисловцями— можливість переправлятися на правий берег Дніпра з метою занять різною промисловою діяльністю.
Після цього договору до Російської держави ВІДІЙШЛИ від Речі Посполитої поселення по берегах р. Сож. їх приєднали до Стародубського і Чернігівського полків. Причому жителі цих місцевостей самі висловлювали бажання“ перейти в подданство Россіи”. Зокрема, у листі“ пропойскаго” мешканця Василя Красинського до гетьманського сина, стародубського полковника Семена Самойловича, від 5 грудня 1685 р. йшлося“ о желаніи жителей Пропойска и других городов по реке Сож” це здійснити. При цьому мотивація прагнення до переходу під владу царського уряду була така:“... До чого самая кривда бозская великим есть примусем и прозба розных станов люди, во православию мешкаючих, которых през гвалты наворочают на проклятую унию, а иных многих юж и навротили по неволе...” 54. Проте незабаром, у квітні 1686 р., ці землі знову повернулися до Речі Посполитої на підставі домовленості(“ запису”) між обома країнами33.
50