Польщі. Літописець С. Величко, оцінюючи цей акт, зазначав: " всем козакам не полезном Андрусовском торгу” 39.“ Страшным ударом” для Української держави назвав його Омелян Терлецький. Відразу після укладання Андруовської угоди населення Правобережжя( першою стала Брацлавшина) упокорювалося шляхтою“ огнем і мечем”.
Всі ці обставини не могли не призвести до загострення внутрішньо-політичної боротьби, що не зважала на територіальні межі Української держави й виходила за них. Так,“ переяславці” скинули свого полковника Данила Єрмоленка( Єрмолаєнка), обрали собі іншого й хотіли заарештувати воєводу Вердеревського. Проте останній зумів своєчасно сховатися, а йому на допомогу І. Брюховецький надіслав кілька полків. Повстання придушили: частину учасників заарештували, інші— втекли в містечка Золотоношу і Піщане, а керівники подалися до Петра Дорошенка40. Саме тому цар і сановники згадали про польсько-українсько-російську угоду стосовно кордонів. У грамоті до В. В. Шереметева вказувалося на те, що за договорами з Польщею лівобережні“ городи” належать цареві, проте у Золотоноші й Піщаному“ засіли” козаки та“ чинят всякие задоры и разоренье”. Далі ставилося завдання:“ очистиш” ці населені пункти, щоб повстанці йшли за Дніпро і“ чтоб в том посольским договорам нарушения не было”( березень 1667 р.) 41. ЗО травня того ж року полтавський воєвода М. Валконський сповіщав у своїй“ Одписке” П. Шереметева про“ шатость” місцевих жителів, які сподівалися на підтримку з боку запорозьких козаків, що, в свою чергу, схилялись до“ изменника Дорошенка” 42. Київські міщани жили“ зело не в дружелюбии” з“ ратными людьми” і не продавали їм“ хлебных запасов” 43. Траплялися навіть випадки вбивства царських послів44.
Згодом І. Брюховецький, деякою мірою зрозумівши свої політичні прорахунки, вдався до кардинальної зміни у тактиці дій. Він і очолювана ним старшинська адміністрація з надією на збереження влади у власних руках почали звинувачувати у всіх“ бідах” українців російських воєвод і царських сановників, пропагувати розрив з Росією. Гетьман вирішив вдатися до союзу з Туреччиною. Однак султан не погодився на це. В результаті від гетьмана відвернулося як українське населення, так й московський
47