Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 46
очи”. Там він з великої ласки сюзерена одержав “чин”
боярина, а старшини, які приїхали з ним, “стали” дворя
нами, одружився з політичних міркувань на княгині Дол
горукой. Але найпомітнішою подією стало підписання
нових статей, що викликали неабияке вдоволення росій
ського уряду і надзвичайне обурення серед українського
населення, навіть у тих колах, де підтримувалась промос-
ковська політика (зокрема духовенства) . Старшини з
приводу цього зазначили: гетьман “оженився” на Мос
кві30.
Московські статті, де близько 10 пунктів були новими
або частково зміненими порівняно з попередніми, багато
в чому погіршували статус України у складі Російської
держави. Так, згідно з ст. 1 “Украйна с малороссійскими
городами, и местами, и местечками, и с слободами, и с
селами, и в них всяких чинов жители” надалі мали зна
ходитись “в вечном и во веки неотступном и непоко
лебимом” володінні царя та його прямих спадкоємців. Ст. 4
передбачала не тільки підпорядкування української
церкви, а отже, всього віруючого православного населен
ня Московській патріархії, але й призначення київського
митрополита — з “великоросіян” . На таке рішення міс
цеве духовенство категорично, “с сильною яросгію” зая
вило: “Если будет на то великаго государя изволенье, что
отнять у нас наши вольности и права, и быть у нас
митрополиту из Москвы, а не по нашему выбору, то пусть
великій государь велит нас всех казнить, а мы на это не
согласимся... Если пріедет к нам в Кіев московскій
митрополит, то мы запремся в монастырях, и разве нас из
монастырей за шею и за ноги поволокут, тогда только
московскій митрополит в Кіеве будет... Нам лучше смерть
принять, нежели митрополита из Москвы... . Ст. 9 ще
раз підтверджувала заборону гетьману проводити незалеж
ну зовнішню політику. Підписав Брюховецький угоду як
“великого государя... холоп”33.
Повернувся гетьман на батьківщину аж в кінці грудня
1665 р. Зрозуміло, що своїми діями він викликав в Україні
велике невдоволення, яке межувало з ненавистю. Брюхо
вецький фактично втратив будь-яку підтримку переважної
частини населення. Довершив справу приїзд з ним
російських воєвод разом з “ратними людьми”, які розта
шувалися у більш-менш значних містах й відразу стали
матеріально та морально утискувати городян. Крім того,
за спеціальним наказом Олексія Михайловича у січні 1666 р.
45