Розчарувавшись у політичній діяльності, під тягарем всіляких невдач він на початку 1663 р. склав з себе булаву і постригся в ченці.
Проте такий поворот подій не приніс спокою. Навпаки, викликав ще більший розбрат, хитання, політичні інсинуації та інтриги. Новообраний гетьман Лівобережної України( перед цим кошовий отаман Запорозької Січі) Іван Брюховецький повністю схилявся на бік Москви. А правобережний гетьман Павло Тетеря( з 1663 р.),“ приставши” до Польщі, радив королю неодмінно підкорити Лівобережжя та об’ єднати під своєю владою всю Україну. Чигиринський полковник Петро Дорошенко прийняв підданство Туреччини. Одночасно домагалися булави під царською“ протекцією” полковники Яким Сомко і Василь Золотаренко, різко змінивши свої попередні плани та ставлення до уряду Росії. Наприклад, у своєму листі з Переяслава^ Бєлгород від 18 березня 1661 р. князь Борис Митецький сповіщав Григорія Ромодановського про те, що Яким Сомко тоді відбирав“ хлебные запасы” в“ государевых людей”,“ побивал” і“ морил” їх26. А дещо пізніше вже просив царя не карати і простити всіх, хто перед цим виступав проти його величності, обіцяв вірно служити том > г7.
Іван Брюховецький, як представник“ низовиків”, спочатку висував ідею про необхідність обирати гетьмана на Запорозькій Січі з тим, щоб тому підкорялася б уся Україна. Він демагогічно обіцяв знищити станові перегородки, турбуватися про поспільство і рядове козацтво. Після проголошення( а не загального вибору) його гетьманом на“ Чорній раді” в Ніжині 17 червня 1663 р., у присутності московських послів і з ними війська, І. Брюховецький одразу зробив зміну усім лівобережним полковникам, а деяких особистих супротивників, таких, як Сомко, Золотаренко, скарав“ на горло”. В тому ж році підписані ним так звані Батуринські статті практично нічого не змінювали в становищі українських земель, оскільки майже в усьому повторювали зміст Переяславських статей Ю. Хмельницького. Щоправда, одним з пунктів місцеве населення зобов’ язувалося утримувати російські війська, розташовані в межах регіону2.
Восені 1665 р., після багатомісячної й кривавої війни з польсько-шляхетським військом і загонами П. Тетері, І. Брюховецький на особисте запрошення царя( першим з гетьманів) приїхав до Москви, щоб побачити“ пресветлые
44