ючого військами в Україні за російсько-турецької війни 1735— 1739 рр. щодо характеру законодавства та існуючих порядків у суді:“ Шельма писав, а каналія судив” 39.
Протягом досліджуваного періоду у зв’ язку з поступовим наступом землевласників на соціальний статус селян, міщан і рядових козаків, первісне значення займанщини як однієї з форм звичаєвого права втрачається.
Слід згадати про наявність в Україні й так званого церковного звичаєвого права. Під ним розумілась сукупність правил поведінки, які не набули законодавчого затвердження, але їх обов’ язково дотримувались у житті люди:“ побоюючись кари і гніву господнього”. В християнській церкві виникнення“ традицій”, що підтримувалися повсюдно, також не мали для себе“ офіційних” письмових підстав. Фактично переказ чи звичай ставали єдиним керівним началом при вирішенні таких церковно-практичних питань, про які нічого не було сказано в Новому Завіті( наприклад, тодішня поведінка в церкві при богослужінні, ті ж займанщина, тільки застосована монастирем, і“ звикле послушенство” підданих духовних можновладців тощо). Ці норми протягом тривалого часу підтримувались лише завдяки силі“ звички”, що мала неабияке значення в церковно-юридичній практиці. На превеликий жаль, нам не відоме докладне і систематизоване зібрання українських церковних звичаїв у нашій духовній літературі.
В. Д. Мєсяц, проаналізувавши загальний стан звичаєвого права в Україні другої половини XVII— XVIII ст., дійшов досить своєрідних висновків. Зокрема, він вважав: особливо високого рівня розвитку досягай норми цивільного звичаєвого права, адже тогочасному судові були досить добре відомі складні юридичні поняття: давність володіння, право першого володіння, нерівність при розподілі стягнення і т. ін. З такою оцінкою можна погодитися. Але тоді стає зовсім не зрозумілим, чому автор, доводячи положення про те, що звичаєве право мало високий рівень, пише про припинення його дії до середини XVIII ст.? 40
Останнє не відповідало дійсності. Одним з перших спростував цю думку А. П. Ткач. На підставі архівних матеріалів він незаперечно довів: норми звичаєвого права застосовувалися і в другій половині XVIII ст., і навіть у ХЕХ ст. Наприклад, Переяславський полковий суд, прийнявши до розгляду позив ДЛарченка до його родича за землю, що була передана останньому як“ застава”, позитивно
139