тощо на підставі польсько-литовських та російських законодавчих актів, але одночасно зроблено ексцерпт( витяг) з українських звичаєвих норм. Звичаєве право, яке існувало в Україні, використовували в своїй практичній діяльності царський сановник, член Генерального суду і Канцелярії генерал-губернатора Лівобережної України О. А. Безбородько( при складанні в 1767 р.“ Екстракту малоросійських прав”), урядовці Сенату( при розробці“ Екстракту” 1786 р.) і т. д. Наприклад, Безбородько, ознайомившись з козацьким судочинством, прийшов до висновку: право козаків“ судиться от старшин своих” за принципом“ где три человека казаков, тогда два третьего судят”. А діялось те, на його думку,“ по всем прежним правам и привилегиям” 19.
Схожі підходи знаходимо і в“ Экстракте из указов, инструкций и учреждений...” 1786 р., де йдеться про юридичний статус шляхтичів, міщан, козаків, а також“ протчие права”, за якими“ малороссійськіе жители” судилися20.
На Запорожжі кошовий суд— вища судова інстанція в межах регіону— при розгляді майже всіх питань виходив у оцінках з норм місцевого звичаєвого права і“ здорового глузду”. Тут призначені судом вироки фактично не підлягали оскарженню і ніхто їх не міг скасувати чи замінити. Характерною рисою судочинства на Січі стало те, що судові рішення, особливо в формі найбільш суворих покарань, наприклад,“ страти на горло”, виконувались досить швидко. Обумовлювалось це головним чином невідкладними вимогами військового становища, необхідністю терміново виступати в похід, а то й просто гарячністю та наполегливістю“ козацького духу”. Особливо“ не жалували” низовики зрадників інтересів Війська Запорозького. Д. І Лворницький з цього приводу зазначив:“ Кріпкі були запорожці ще й через ті закони, якими судили вони... 1 справді, ворогам, злодіям, зрадникам, гвалтівникам, усім тим, які ламали стародавні козацькі звичаї, не було у запорожців помилування: таких приковували на цеп до військової гармати, били серед площі, коло стовпа, дубовими киями, вішали на шибениці, садовили на гострі палі, перебивали руки або ноги і завдавали інші кари”.
В цьому контексті хотілось би навести досить цікавий приклад, хоч у морально-оціночному розумінні його не можна сприйняти однозначно. Так, у 1747 р. п’ ять низовиків напали з метою пограбування на двох чумаків Івана Корнечка( Корнієнка) та Івана Лехнянка, що повертались
133