Як бачимо, протягом усього періоду пізнього феодалізму ні функціонування законодавства на українських землях, ні безпосередня діяльність судів були неспроможні припинити чинність звичаєвого права, хоча в окремих випадках воно прямо суперечило основним напрямам політики як гетьманської влади, так і царського уряду. Закономірність цього явища полягала в тому, що звичаєві норми поведінки проникли в сфери регулювання суспільних відносин адміністративно-громадсько-карно-правового характеру і самого процесу судочинства. Вони обумовлювали систему органів самоуправління, впливали на встановлення порядку, прав і обов’ язків громадян на місцях. Вони обов’ язково враховувалися усіма без винятку кодифікаторами18. Так, у писаному, але остаточно не санкціонованому’ царським урядом зводі законів“ Права, по которым судится малороссийский народ”, звичаї класифікувалися як одне з основних джерел тодішнього процесуального права. Зокрема, судді зобов’ язувалися посилатись на них тоді, коли в прийнятому законодавстві чогось“ не доставало” або“ не находилось”. А“ прибавить подлежало, то, в пользу оного ж народа, в согласии и в пример тех же и других христианских прав, також древних добрых малороссийских обыкновений и порядков”. У такому разі звичаї повинні були, як зазначають безпосередньо“ Права”...,“ закону божию, гражданским правам и чистой совести не противны, в чем бы писаного не было права, судить надлежит, ибо таковые добріє обьпсновенія силу права име-
ЮТ
У більш пізніший час на звичаї посилався український правознавець Ф. Чуйкевич, який у 1750— 1758 рр. проводив приватну кодифікацію права і упорядкував досить відомий тоді збірник під назвою“ Суд і розправа в правах Малоросійських широко нарізних місцях показана, а тут в єдиний короткий і ясний ексцерт для припинення гіркої в судах тяганини зібрана, для корисного застосування малоросіянам списана”. В ньому систематизовано головним чином правові норми, що закріплювали права можновладців на землю, угіддя,“ послушенство” селян
* Звичаєве право на українських землях санкціонувалось не однаково. Найпоширенішим способом стало те, що державна влада їх не забороняла. В умовах перебування різних регіонів країни в кількох державних утвореннях( Річ Посполита, Російська держава іт. д.) це мало принципове значення, бо, незалежно від політичної ситуації, спільне у звичаях залишалося.
132