Характерні приклади сказаному можна навести, зокрема, і з поземельних відносин досліджуваного періоду. Коли в ході Визвольної війни середини XVII ст. у козацької старшини тільки-но почала зароджуватися велика земельна власність, деякі“ нові пани” ще побоювалися відверто набувати маєтки, вимагати виконання“ послушенства” від посполитих. Гетьманські універсали і царські жалувані грамоти, які видавалися їм на підтвердження прав володіння, траплялось, ховались подалі від людського ока: досить свіжою залишалася пам’ ять про лихоліття панування польських магнатів і шляхти. В 1657 р. представник гетьманського уряду( а пізніше гетьман Правобережної України) Павло Тетеря передав російському царю Олексію Михайловичу“ чолобитні” родини Виговських з проханням пожалувати їх земляними угіддями в сусідніх районах Білорусії. На подив бояр, що родині вже надано великі маєтки і, завдячуючи їм,“ мочно жить без нужды”, Тетеря зауважив: Виговські землями фактично не користуються, бо бояться розправи над собою посполитих і рядових козаків. Далі старшина просив сам факт пожалувань зберігати в таємниці, бо“ только де в войске про то сведаютъ, что он писарь с товарьпци упросил себе у царского величества такіе великіе маетности, и их де всех тотчас побьют...” 13. Проте вже в кінці XVII ст., а особливо у XVIII ст. придбання чи пожалування у власність сіл, містечок і, навіть, цілих міст стало досить типовим явищем: перетворилось у свого роду звичай. Так, у 1729 р., нікого не побоюючись, генеральний обозний Я. КХЛизогуб просив гетьмана Д. Апостола“ по давному обикновению” надати йому в Городницькій сотні Чернігівського полку,“ по близу” себе, с. Куликівку і належний на нього документ14. Помітно змінилося і сприйняття населенням пожалуваних маетностей самого факту передачі їх у чиїсь руки: тоді це робилось вже досить часто та повсюдно і, як правило, не призводило до гострих конфліктів. Надалі при спробі вироблення власного законодавства, старшинська адміністрація ще не раз буде офіційно визнавати і посилатись на норми звичаєвого права при розгляді справ про земельні стосунки, спадкування маєтків тощо. Так, у 1735 р. генеральний суддя І. Борозна в“ Доношеній” на ім’ я князя О. І. Шаховського( фактично правителя Лівобережної і Слобідської України), аналізуючи найголовніші положення Литовського Статуту, саксонського і магдебурзького права, посилався також на звичаї15.
5: 131