Україно-руське козацтво перед судом історії Ukraino-ruske_kozatstvo_pered_sudom_istorii | Page 32
приклад, на Швейцарію, та згадав би про бо-
ротьбу швейцарців і їх напівбаєшного героя
Вільгельма Теля з німецькими людожерами-ім-
ператорами, то у нього запевне і зараз же для
швейцарців знайшлись би такі слова, як “націо-
нальный подвигъ, героізмъ, отвага, слава, без-
смертіе”. Але як тільки той же історик знов од
Швейцарії звернетця до України, до козаків і
до їх боротьби з татарами, турками та ляхами,
то у нього зразу посиплютця инчі слова: “гайда-
маки, розбойники, пьяницы, л h нивцы, бродяги”.
І це ті гайдамаки, і це ті харцизи та леда-
цюги, які, борючись з великою силою ворогів і
терплячи великі біди, забувши самих себе, свої
сем’ї, свій спокій, спасли увесь південнорусь-
кий народ і одстояли велику південноруську
планину землі і нарешті те все доброхіть оддали
Москві?
Але то все у нас, у слов’ян, такі звичаї, що
ми усе чуже виславляємо, а все своє, велико-
помне, величне та славетне, псуємо та ганимо.
Що це? Що це таке? Чи надмірне смирення, чи
наша убога культурність?
Стосуючись дуже суворо до українських або
гетьманських козаків, московський історик так
само, якщо не більше, стосувався і до запорозь-
ких. В присуді над запорозькими козаками
С. М. Соловйов стояв цілком на тому урядо-
вому, або “оффиціяльному” погляді, який ви-
словила в 1775 році в своєму маніфесті цариця
Катерина II з приводу скасування Січі і в якому
запорожці змальовані були, як зборище злодіїв,
п’янцюг, харцизів, азіятів і драпіжників.
Тепер, коли поминуло більш 140 років з того
часу, коли було скасовано Запорозьку Січу,
коли ненависть тогочасникі в до всього Запо-
рожжа і згасла і заніміла, тепер можна спокій-
но поглянути на запорожців, зняти з них ганеб-
ні назвиська і спинитись на тому, що у них
було чесного, бездокірного і вікопомного.
Можна сказати сперш усього загалом, що в
нашій рідній історії запорозькі козаки мали
велике і політичне, і культурне, і бойове, і релі-
гійне значіння. Маючи чисто народне, демокра-
тичне товариське державство, якого навіть не
знала сподавня Греція з її демократичним
народоправством, запорожці держали в своїх
руках стерно уряду мало що не всіх подій XVI,
XVII і початку XVIII столітій і мало що не на всій
великій окрузі південно-західної Русі. В Запо-
різькій Січі иноді закручувались вузли такої
складної політики, які потім приходилось роз-
кручувати у Варшаві, Москві, Бахчисараї,
Царьгороді, Відні і навіть в католицькому Римі.
58 59