Україно-руське козацтво перед судом історії Ukraino-ruske_kozatstvo_pered_sudom_istorii

менство, себто: багатий народній епос, драму, комедію і великий літописний матеріял. Народній південно-руський епос – це пев- ний твір козацтва і нерозривно з ним з’єднаного народу. Скільки тутечки утворено історичних дум і історичних пісень! І яких дум і яких пісень? А скільки ж їх ще згинуло без останку, почасти через те, що козацтво не дожило до на- ших часів, а почасти і через те, що у нас дуже пізно зародилась наука етнографія, яка поста- вила собі благородною метою вирозуміти дух народа, оскільки він міг виявитися в народних звичаях, піснях, поговірках, приговірках, пере- казах. Можна сказати, аж не скільки не боя- чись упасти в перебільшення, що ні у якого із слов’янських народів, опріч хіба сербіян, немає такого багацтва історичної поезії, як у україно- руського народа. І увесь той історичний епос – цілком твір козацтва. Багацтво цього епоса найкраще всього може обернути внівець ту думку, буцім-то українські козаки були тільки розбишаки та п’янцюги та здобишники. Поряд з народно-козацьким епосом йде роз- виток церковної драми, містерії та комедії, і це все те ж виникло на світ Божий через козацтво. В боротьбі з ляхами південноруське козац- тво йшло нога в ногу з південноруським духо- венством, а південноруське духовенство тих часів було і передове, і бойове, і освічене. До того ще проміж козацьким станом та духовним південної Русі тоді зовсім не було того строгого розмежування, яке було в північній Русі тих часів, і сьогодняшній вояка міг бути завтра свя- щеником, а священик міг бути козаком. Зга- даємо Петра Могилу, сперше героя Хотинської баталії, а потім швидко після того київського митрополиту, згадаємо теж Юрія Хмельниченка, сперше гетьмана, потім архимандриту, а далі знов гетьмана; згадаємо нарешті Михайла Воя- хевича, сперше генерального військового судію, потім того з 1690 року архимандриту Києво- Печерської лаври, Мелетія. В ті надзвичайні часи, каже добродій І. Г. Прижов, звершилося в південній Русі і над- звичайне діло: церква і громада сполучились до купи; чернець подає руку вояці, вояка ченцеві. Усе минуле життя людей привело їх до того, що ченці ставали часто в ряди бойових козаків, а бойові козаки ставали ченцями, бо чернець і козак однаково були громадянами своєї рідної землі, однаково ставали на послугу просвіти свого краю, однаково будували школи, училися своїй історії, кохалися в народній поезії ∗ . 54 55 ∗ Филологическія Записки, 1869 .

Україно-руське козацтво перед судом історії Ukraino-ruske_kozatstvo_pered_sudom_istorii | Page 30