Україно-руське козацтво перед судом історії Ukraino-ruske_kozatstvo_pered_sudom_istorii | Page 25

Бідного козака з ніг валяє.
Тоді менший брат головку свою козацьку схи-
ляє,
Батчину-матчину молитву споминає
От руками не візьме,
Ногами не піде,
Ясними очима на небо не згляне,
Кругом взирає,
Тяжко вздихає:
Голово моя козацькая,
Бували ми у землях турецьких,
У вірах бусурменських,
А тепер припало в степу погибати.
Дев’ятий день хліба в устах не маю,
На безвіді, на безхліб’ї погибаю!
Тут теє промовляв
Не чорна хмара налітала,
Не буйні вітри війнули,
Як душа козацька, молодецька з тілом розлу-
чалась.
Тоді сиві зозулі налітали,
У головках сідали,
Жалібно кували
І як рідні сестри оплакали;
Тоді вовки-сіроманці набігали
І орли-чорнокрильці налітали, В головках сідали,
З лоба чорні очі видирали,
Біле тіло од жовтої кости одривали,
Жовту кість попід зеленими яворами розно-
шали,
І комишами укривали,
І жалібненько квилили-проквиляли:
То ж вони козацькі похорони одправляли.
44 45
Тікаючи у дикі степи, козаки зрікались сім’ї,
усіх сімейний. радощів, людського жилища,
жили під одкритим небом, у багнистих тванях,
або в землянках, схожих на звірячі скоти, часто
годувались одваром рогів диких цапів, які ва-
лялись тоді геть скрізь по широких степах, а
при найкращій нагоді їли цвілі і товчені сухарі,
утішаючи себе тим, що через таку їжу чоловік,
легко буде перепливати усякі річки степові.
Блукаючи влітку скрізь по безмежних і од-
номаїтних степах, плутаючись в велетенських
травах степових, якими у ті часи укритий був
увесь степ, козаки, каже український літо-
писець Григорій Граб’янка: “путь правили
днемъ по сонцю та по кряжах високих, земних, в
нощи же по зв h здахъ, в h трахтъ и р h чкахъ, не
им h ющи себ h чрезъ н h сколько м h сяцевъ огня и