ба з страшною іноземною силою, яка грізно, наступцем, нога у ногу, насовувалась на увесь слов’ янський люд, себто з бусурменською силою турків та татар, дуже грізних в ті часи для всіх християн.
Для козаків завжди боротьба з бусурменом була самим найсвятішим ділом, і бились вони з ним до знемоги і до загину. Тутечки історичне життя нашої України виковувало иноді такі могутні, такі величні і такі незрівняні типи, які несамохіть, завжди і скрізь викликали і будуть викликати надзвичайне до себе спочуття. Згадаємо великого поета Гоголя і його незабутнього, невмирущого, величного“ Тараса Бульбу”.
“ Встріваючи безперестанні скарги татар та турків на козаків,” – каже історик М. І. Костомарів, –“ то польському урядові, то московському цареві, добродій Соловйов, уявив собі, що козаки, через своє ледацтво та через охоту нічого не робити, нападали на добрих сусід, і не взяв того розуму в своїй голові, що становище південно-руського народу було дійсне таке, що йому не можна було обійтися без нападу на бусурмен. Коли турки та татари, здаваючись на напади козаків, намагались, щоб польська держава винищила усе українське козацтво, за що обіцяли Польщі певний мир, то це схоже було на те, як вовки згоджувались на мирову з чабанами з умовою, що собак. Навпаки то ського державства на своїх бусурменс ли в голові держа люде, яві уміли б Яка могла бути ро мом? Треба було й Тільки тоді і в Пол бути і самостійніс ські державні люд терпіли на Україн вали ім боронитис мен. А чи можна ворога і не вско гніздо? Тільки лег здатен на таку си південно-руський молодий, дуже д такою самообороно ське державство” ∗.
Таким порядком ками, українські к ники самостійної, яку штовхало їх са політика їх була ціл
∗ Костомаровъ, Совр
40