Україно-руське козацтво перед судом історії Ukraino-ruske_kozatstvo_pered_sudom_istorii | Seite 22
історика Соловйова, “все же гораздо выще обра-
зовавшагося въ степи козацкого общества”.
Але чого саме домагався український люд од
польського державства?
На це питання одповідає гетьман Богдан
Хмельницький такими вікопомними і мудрими
словами: “Согрішив князь – уріж йому шию;
согрішив козак – зроби й йому теж; от тоді буде
правда. І чи вже ж люде, які такечки казали,
та будуть нижче тих, які вживали таку приго-
вірку: Chlopa na pal, panu nic, szlachtica na
więze, себто: коли вчинив яке лиходійство хлоп,
садови його зразу на палю; коли вчинив теж
саме великий пан, не роби йому нічого, а коли
переступив закон дрібненький пан, то його на
висідку в башту.
Соловйов вважає козаків за драпіжників, за
ледацюг та за дармоїдів; але таке назвище дій-
сне заробили собі не козаки, а ті вельможні
лядські пани, які силкувались підтоптати собі
під ноги козацтво, які марнували цілі дні в
гультяйстві, великих розкошах та ласощах та
обопільних колотнечах; які доводили до зне-
моги увесь україно-руський люд, примушували
його хапатись за списи, за шаблі, та за гармати
і битись з ними безустанно цілі роки, навіть цілі
століття ∗ .
Навпаки московському історику Соловйову
навіть польський історик за наші часи, пан Шуй-
ський, в своїй коштовній праці “Dzieje polske”,
признаєтця, що український люд терпів не-
ймовірні біди од буйних лядських панів, які
велико отягчали його важкими роботами, які
примушували його тікати на волю, на далеку
вільну країну, на низовини Дніпра відкіля він
йшов супроти лядського панства в городи ∗∗ .
Далі Соловйов доводе, що козаки тікали у
степ тільки для здобичи, для грабунків та для
того, щоб жити “на чужой счетъ”. Звичайно
цілком не згожуватись в цьому з істориком не
можна: українські, як і російські, козаки не цу-
рались того, щоб захопити де-небудь здобич, чи
кажучи мовою Соловйова, “поискать зипуновъ”.
Але найголовнійша річ тутечки не в цьому, а
дійсно в тому, що поряд з цим в українському
козацтві було і щось инче, дуже благородне і
дуже величне. Тікаючи в степ, козаки, опріч
здобичи, мали на меті і друге: боротьбу не за
здобич, а за народність. То була велика бороть-
∗
Костомаровъ, Современникъ, 1859, ноябрь.
Dzieje polske, Lwów, III, 132.
∗∗
38
39