12 В . Ф . Верстюк
Як свідчать архівні документи , командування Південно-Західного фронту відповідно до вказівок верховного головнокомандуючого 25 травня погодилось українські поповнення висилати в дивізії 17-го , 6-го та 41-го корпусів . Туди ж направляли й неукраїнські резерви , активно готуючи війська до червневого наступу . Неукраїнським залишався і командний склад згаданих корпусів . Тобто помітних практичних зрушень в українізації названих корпусів у сенсі , якого дотримувався Генеральний комітет , не відбувалося . М . Удовиченко , улітку представник УВГК при штабі Південно-Західного фронту , писав , що травневі угоди були кісткою , кинутою українцям , які становили чверть російської армії , « про українізацію трьох корпусів не знайшли потрібним навіть оголосити у відповідних офіційних наказах , […] не повідомили штаби цих корпусів про угоду , яка відбулася , не було і розпоряджень в перші дні » 37 . Ситуацію , що склалася в 41-му корпусі у травні 1917 р ., добре відтворив у своїх спогадах М . Ґалаґан , який писав , що спроби українців створити свою організацію одразу ж наштовхнулися на протидію полкового комітету 38 . Повертаючись із фронту , О . Керенський 19 травня в Києві відвідав Центральну Раду . Пафос його промов у стінах Педагогічного музею спрямовувався на те , щоб українські лідери набралися терпіння , були мудрими , спокійними , а головне – чекали рішення Установчих зборів . Промову І . Луценка про українізацію війська військовий міністр залишив без коментарів , пославшись на необхідність поспішати на поїзд . Однак виступаючи у виконкомі Ради об ’ єднаних громадських організацій він був відвертішим , заявивши , « що зараз перегрупування російської армії за національною ознакою неможливе » 39 .
Реально ж і влада , і командування , і російська революційна демократія робили все , від них залежне , аби якщо не зупинити , то принаймні формалізувати чи серйозно заблокувати процес українізації в армії . Різноманітні джерела свідчать , що з самого початку УВГК ( а фактично Центральна Рада ) та вище командування російської армії по-різному розуміли мету українізації . Якщо для УВГК це був процес , спрямований на створення в майбутньому української армії , то для командування – лише один із можливих способів підняти боєздатність частин .
Між тим 20 травня у Петрограді делегація УЦР додатково представила на розгляд Тимчасового уряду ряд вимог , що безпосередньо випливали з рішень Всеукраїнського військового з ’ їзду та стосувались армії . Найголовніші з них торкалися визнання УВГК органом , який відповідав за українізацію війська , а також активізації цього процесу 40 . Тимчасовий уряд практично відхилив усі прохання Центральної Ради , проігнорував постанови Всеукраїнського військового з ’ їзду , не визнав Український генеральний військовий комітет . Між тим у військах , особливо в тилу , у запасних частинах , під впливом прикладу полку імені Б . Хмельницького та обіцянок військового командування українізувати
37
Цит . за : Папакін Г . Українізація 34-го корпусу : за наказом Л . Корнілова чи покликом душі ? ( за новими джерелами ) // Гетьманат Павла Скоропадського : історія , постаті , контроверсії . – К ., 2008 . – С . 230 .
38
Ґалаґан М . З моїх споминів ( 1880-ті – 1920 р .). – С . 231 .
39
Щусь О . Й . Всеукраїнські військові з ’ їзди . – С . 28 .
40
Повний текст див .: Кедровський В . 1917 рік . Спогади члена Українського військового генерального комітету і товариша секретаря військових справ у часі Української Центральної Ради . – Вінніпеґ , 1967 . – С . 178 – 179 .
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3