УЦР й українізація військових частин російської армії Ukrainska_Tsentralna_Rada_i_ukrainizatsiia_viiskov | Page 6
Українська Центральна Рада й українізація військових частин російської армії
9
12 квітня в «Робітничій газеті» В.Винниченко опублікував статтю «Український
мілітаризм», яку часто згадують як аргумент нерозуміння ним значення армії.
Між тим, якщо не препарувати текст статті, а прочитати її від початку до кінця,
то бачиш, що головне смислове навантаження падає на завдання «всіх укра-
їнців солдатів освідомити, згуртувати, організувати; українізувати ті частини
всеросійської армії, які складаються з українців, виділити їх в окрему групу,
а групу ту конструювати так, щоб це було українське народне військо, свідоме
своїх народніх, а не солдатських кастових інтересів, щоб воно не було і не змогло
ніколи бути силою в руках пануючих класів, до якої б нації вони не належа-
ли. Тільки це може бути єдиною метою роботи серед війська наших товаришів.
Тільки таку мету може ставити собі справжній демократ» 23 .
Українці армії швидко підхопили гасла Центральної Ради. 14 квітня 1917 р.
у Києві відбулися об’єднані збори представників військових частин фронту,
київського гарнізону і різних тилових військових організацій, а також членів
Українського військового організаційного комітету та Клубу імені гетьмана
П.Полуботка. Було ухвалено скликати 5 травня в Києві з’їзд «представників
української нації від військових частин» за модусом представництва один де-
легат-солдат від кожної окремої частини, один делегат-офіцер від чотирьох час-
тин, від тилових гарнізонів – по два представники. З’їзд скликався під патро-
натом Центральної Ради, тому його підготовку збори доручили Українському
військовому організаційному комітетові та УЦР 24 .
Важливим каталізатором українського руху в армії стала справа пол-
ку імені Б.Хмельницького. Рішення про його організацію з добровольців бу-
ло ухвалено на мітингу 11 березня в Києві. На початку другої декади квітня
3000 вояків-українців пересильного пункту Києва, очевидно під враженням від
Всеукраїнського національного конгресу оголосили про своє бажання бути ор-
ганізованими в полк імені Б.Хмельницького і тільки в такому випадку і в такій
ролі погоджувалися вирушити на фронт. Командування Київського військового
округу та рада солдатських депутатів зустріли це рішення з неприхованою воро-
жістю. Як писав М.Грушевський, вони «вчинили з сього велику справу, погрозу
фронтові, обороні, революції й своєю різкою і нетактовною опозицією та погроза-
ми загонили справу» 25 .
Центральна Рада взяла під свій моральний захист ініціативу солдат-укра-
їнців. 15 квітня комітет УЦР ухвалив резолюцію, в якій констатувалося, що у
ситуації, яка склалася, Центральна Рада «не бачить іншого виходу, як [...] сфор-
мувати український полк», більше того комітет використав цей епізод для по-
становки питання про «формування дальших українських частин» 26 . 18 квітня
в «Робітничій газеті» В.Винниченко опублікував розлогу статтю «Три тисячі шу-
качів», в якій піддав гострій критиці позицію влади. Зрештою ставка 20 квітня
дала згоду на формування окремого українського загону із запасних частин.
Доки тривали суперечки полк фактично самоорганізувався і навіть озброївся.
Історія його створення засвідчила активне і послідовне ставлення Центральної
Робітнича газета. – 1917. – 12 квітня.
Нова рада. – 1917. – 15 квітня.
25
Грушевський М. Ілюстрована історія України. – С.503.
26
Українська Центральна Рада... – Т.1. – С.68.
23
24
Укр.іст.журн. – 2012. – №3