Українська Центральна Рада й українізація військових частин російсь кої армії 7
згодою ради та рекомендацією спеціальних рекомендаційних комітетів . Тобто потенційно міг постати конкурент Центральній Раді , на той момент ще мало відомій на українських теренах . Але і в ній із перших днів існування з ’ явилися вояки , як свідчив М . Грушевський , « присутність їх дуже цінилась як перший зв ’ язок із військовою масою » 11 . Вірогідність конкуренції – і організаційної , і ідеологічної – посилювалася тим , що клуб виник як ідея М . Міхновського . Із цього приводу у спогадах М . Грушевського про 1917 р . є чималий фрагмент . Він не поділяв поглядів М . Міхновського , і , як можна зрозуміти , сама постать лідера українських самостійників була йому антипатичною . Голова Центральної Ради побоювався прямолінійних дій із його боку , якихось самочинних акцій (« свого роду військового перевороту » 12 ), які межували з провокацією і могли бути , на думку М . Грушевського , задавлені російською владою « прямо з садистичною жорстокістю і при сій нагоді були б роздавлені початки національної організації » 13 . Ці побоювання « змусили наших товаришів з Ц . ради пильно слідити за його ( М . Міхновського – В . Ф .) діяльністю і старатись протиставляти впливам і зв ’ язкам впливи Ц . ради ». Основне навантаження в цій ділянці лягло на капітана Л . Гана , секретаря Установчої української військової ради , українського есера за партійністю , « правдивого українця » за визначенням М . Грушевського , який « дуже інтересувався питаннями революціонізації й українізації війська » 14 . На першому етапі діяльності Центральної Ради саме Л . Ган займався її зв ’ язками з військовими частинами . Серед інших М . Грушевський згадував також прізвище полковника Матюшенка . Із боку прихильників М . Міхновського теж існувало певне упередження проти Центральної Ради , принаймні М . Ґала ґан засвідчив , що коли на початку квітня він відвідав полуботківський клуб , то був прикро вражений тим , що серед його « чільних людей і членів панує якийсь неприємно-задерикуватий тон військовиків і слабо прихований настрій « фрон ди » супроти « цивільних » проводирів українського національного руху » 15 . Подіб не упередження до кадрових офіцерів відчув у коридорах Центральної Ради і підполковник М . Янчевський , який відвідав Київ у квітні 1917 р . 16
Важко сказати , наскільки гострим , а головне , публічним був конфлікт М . Грушевського й М . Міхновського 17 . Безумовно , він не додавав суголосності силам українського національного руху , проте і не вніс до нього елементів розколу . У даному випадку йдеться про дещо інше , а саме про те , що вітчизняні політики – і самостійники , і автономісти-федералісти – з перших днів революції надавали українському рухові в армії першочергового значення , стежили за
11
Грушевський М . Спомини // Київ . – 1989 . – № 8 . – С . 136 .
12
Там само . – № 9 . – С . 110 .
13
Там само .
14
Там само . – С . 111 .
15
Ґалаґан М . З моїх споминів ( 1880-ті – 1920 р .). – К ., 2005 . – С . 211 .
16
Див .: Янчевський М . Зі споминів // За державність : Матеріали до історії війська українського . – Зб . 2 . – Каліш , 1930 . – С . 139 .
17
Автор у своїх публікаціях ( див ., напр .: Верстюк В . Ф . Українська Центральна Рада : період станов лення // Український історичний журнал . – 2007 . – № 2 . – С . 23 – 46 ) неодноразово наголошував на тому , що протистояння автономістів і самостійників у 1917 р . стало пізнішим витвором українсь кої історіографії , тоді як на початку революції М . Міхновський обстоював федеративні гасла , уважаючи самос тійницькі недоречними моменту , оскільки , як і М . Грушевський , побоювався , що російська влада мог ла використати їх як привід для придушення національного руху . Здається , такої ж думки дотримує ться й Ф . Турченко ( див .: Турченко Ф . Г . Микола Міхновський : життя і слово . – К ., 2006 . – С . 216 – 220 ).
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3