УЦР й українізація військових частин російської армії Ukrainska_Tsentralna_Rada_i_ukrainizatsiia_viiskov | Page 3

6
В.Ф.Верстюк
Тимчасовий уряд, але зажадала від нього «вчинить для України ще до скликан-
ня Установчих зборів такий самий правний акт, який уже видано для Фінляндії
і потвердить за українським народом усі права і вільності, яких він має пра-
во домагатися» 6 . В ухвалі ради йшлося також про те, що кожен українець-во-
як повинен пам’ятати, що остаточна мета війни – «зібрати до купи всі землі
українські, усі гілки українського люду в Росії, Австрії, Угорщині, з’єднаний,
суцільний український народ увести у спілку вільних народів вільної Росії»,
не забувати, «що він є членом української національної армії, що ця армія є
під проводом верховного головнокомандуючого, призначеного Тимчасовим уря-
дом і увіходить у склад усієї російської армії». Далі в резолюції висловлювалося
побажання, щоб у полках, де солдати-українці становлять більшість, було не-
гайно в офіційному порядку заведено вживання української мови, такі частини
поповнювались українцями та командний склад у них призначався з україн-
ців 7 . Через два дні, 11 березня, зусиллями ради в Києві відбулося багатолюдне
Українське військове віче, на якому її було реорганізовано в Тимчасове військо-
ве бюро та ухвалено універсал про створення з добровольців незалежно від іс-
нуючої регулярної армії «охочекомонного полку імені Богдана Хмельницького»
й обрано спеціальний комітет для його організації 8 .
16 березня Київ зустрів як День свята революції, тоді відбулася масова ма-
ніфестація, в якій окремою колоною під жовто-блакитними прапорами йшли
українські організації, у тому числі до двох тисяч військовиків. Демонстранти
демонтували пам’ятник колишньому прем’єр-міністрові Росії П.Столипіну на
Думській площі 9 . Тоді ж оформилися дві громадські організації: Український
військовий організаційний комітет і Український військовий клуб («клюб»)
імені Павла Полуботка. «Комітет мав займатися організацією доброволь-
чих (охочекомонних) українських частин усіх родів зброї, – згадував пізніше
учасник тих подій Я.Зозуля. – Він складався з полк.  М.Глинського як голо-
ви, полк.  П.Волошина як заступника голови, і підпоручника М.Міхновського,
прапорщика Павелка і прапорщика Ґоца як членів. Натомість Клюб Павла
Полуботка мав бути виховно-пропагандивним осередком для українського вій-
ська. Його головою став підпор. М.Міхновський, відомий уже на той час само-
стійницький діяч, який був покликаний до війська і служив у військовому суді.
Його заступником був капітан артилерії Л.Ган» 10 . Згідно зі статутом, головним
завданням Клубу імені гетьмана П.Полуботка стало об’єднання і згуртування
українців  – вояків російської армії під гаслами федералізації Росії та автоно-
мії України. Статут передбачав культурно-просвітній напрям діяльності орга-
нізації, однак замислювався він як добре продумана розгалужена структура
з центром у Києві та філіями на місцях. На чолі клубу стояла рада з 24  чле-
нів-військовослужбовців. Вона обирала голову і двох його заступників, писаря,
скарбника. Членом клубу міг стати будь-хто з українців-військовиків, але за
6
Український національно-визвольний рух: Березень – листопад 1917 року: Документи і ма-
теріали. – К., 2003. – С.48–49.
7
Там само.
8
Там само. – С.50–51.
9
Киевская мысль. – 1917. – 18 марта.
10
Зозуля Я. Всеукраїнський військовий з’їзд в 1917 р. // Вісті комбатанта. – 1967. – №4. – С.29–34.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3