22 В . Ф . Верстюк
ставав на перешкоді , а й оголосив нам потаємну війну » 73 . Генерал М . Духонін , очоливши штаб верховного головнокомандуючого , 28 вересня просив командувача Південно-Західного фронту нарешті дати чітку відповідь на питання , які ж дивізії таки українізуватимуться остаточно ?
Кампанія паплюження українізації розгорнулася у пресі . С . Єфремов із цього приводу писав , що « у справі українізації армії виробилася вже ціла література , – правда , переважно газетна і до того ж здебільшого занадто однобічна й тенденційна . З легкої чи важкої руки К . Оберучева по російських газетах пішли гуляти нарікання на “ націоналізацію штика ”, під якою розумілася та “ насильственная украинизация ”, що нібито зовсім не рахується з бойовими обставинами , ламає всякий лад , трощить установлене життя армії й , опріч безладдя і хаосу , нічого иншого дати не може . На підставі офіціяльних документів ми вже не раз зазначали , що такий погляд не має під собою фактичної основи і свідчить тільки про те , що вороги українізації заплющують очі на те , що справді діється , і навпаки , роздмухують або й вигадують навіть таке , що могло б говорити проти українізації » 74 .
Нарешті треба говорити про те , що за літніми поразками на фронті , втратою Галичини та Риґи в Росії почався процес загальної кризи . Невдала спроба корніловського перевороту наприкінці серпня посилила її , влада стрімко втрачала залишки революційного авторитету , суспільство переповнювалося деструктивною енергією , яка раніше чи пізніше мала призвести до нового революційного вибуху . Найяскравіші приклади суспільного паралічу демонструвала армія , яка влітку вже перетворилася з воюючої на мітингуючу . Навіть відновлення смертної кари на фронті та запровадження військово-польових судів не могло нічого змінити . Озброєні солдати домагалися виправдувальних постанов , а в інших випадках влаштовували розправи над судами . Нормою стало зміщення рядовими своїх командирів , частими були вбивства офіцерів , які намагалися вмовити солдатів виконувати військовий обов ’ язок . 16 липня 1917 р . О . Керенський зібрав у ставці верховного головнокомандуючого представницьку нараду , в якій взяли участь окремі міністри , найбільш авторитетні представники генералітету , комісари фронтів . Із виступів генералів О . Брусилова , М . Алексєєва , А . Денікіна , М . Рузького поставала картина повної втрати армією боєздатності – цілі дивізії і полки відмовлялися виконувати накази , їх силоміць доводилося заганяти на позиції . Генерали звинувачували комітети і комісарів у розкладі військ , вимагали запровадження екстраординарних заходів із наведення ладу та повернення суворої дисципліни . Через три дні після наради верховним головнокомандуючим було призначено генерала Л . Корнілова . 1 серпня він видав наказ про розформування 59 дивізій 75 . Проте фактично він мав зворотний ефект . Після провалу корніловського виступу почався процес повного розпаду російської армії . До непослуху й відмови виконання наказів додався погромницький рух .
Хвиля солдатського беззаконня та сваволі накрила практично всю Україну , її амплітуда наростала по мірі наближення до фронту . Безумовно , ці прояви екстремізму не могли не позначитися на процесі українізації й не оминули
73
Янчевський М . Зі споминів ... – С . 139 .
74
Нова рада . – 1917 . – 11 жовтня .
75
Френкин М . Русская армия и революция . 1917 – 1918 . – С . 424 .
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3