УЦР й українізація військових частин російської армії Ukrainska_Tsentralna_Rada_i_ukrainizatsiia_viiskov | Page 18
Українська Центральна Рада й українізація військових частин російської армії
21
вимогами зупинити ці процеси, що супроводжувалося вибухами емоцій та по-
кликами на «славну історію» того чи іншого підрозділу, «пролиту його воїна-
ми кров» тощо. Так, командир 415-го Бахмутського полку, довідавшись про те,
що його частину визначено для українізації, у листі-протесті писав: «Сьогодні
ми дізналися, що всіх офіцерів і солдатів, котрі ще залишилися в полку з ро-
сіян, замінюватимуть українцями. Це ганьба. Ті, хто три роки здобував славу
Бахмутського полку, ті, хто проливав кров свою, тепер виявилися зайвими й ми
зазнаємо гонінь у своїй же вітчизні» 68 . Командир 49-го армійського корпусу ге-
нерал С.Люпов при звістці про українізацію 104-ї дивізії 34-го корпусу, якою він
в минулому командував, написав 10 серпня рапорт командуючому Південно-
Західним фронтом генералові А.Денікіну, просячи того «вступитися за збере-
ження 104-ї дивізії та дати вихід зі становища, що склалося, і офіцерам, і сол-
датам, не ображаючи почуттів російської людини, відновити знову російську
104-ту піхотну дивізію» 69 .
В останній декаді вересня було зупинено українізацію 6-го корпусу, про
що командуючий 11-ю армією генерал Ф.Рерберґ інформував штаб Південно-
Західного фронту. У його телеграмі говорилося, що уникнути незадоволення не-
можливо, адже будуть невдоволеними або українці, або неукраїнці. Він уважав,
що «найбільшою шкодою є хитання, коли справа перевирішується десять разів»,
бачачи вихід у відправці всіх бажаючих українців до 34-го корпусу 70 . На по-
чатку жовтня армійський комісар Чекотило просив командування Південно-
Західного фронту остаточно вирішити питання українізації 6-го армійського
корпусу, в якому з кожним днем загострювалися «національні тертя», що не
могло не вплинути на боєздатність з’єднання. Командуючий фронтом генерал
М.Володченко на це відповів, що українізацію неможливо скасувати 71 . Однак
справа далі не просувалася. Лише 17 листопада генерал М.Володченко видав
наказ про переформування 6-го армійського корпусу у два корпуси. Російський
офіцерський склад залишився в 6-му російському, а з наявних українців було
розпочато формування 51-го корпусу, командування яким покладалося на на-
чальника 16-ї піхотної дивізії генерала Г.Мандрику 72 .
Серед російського офіцерського корпусу було чимало противників націона-
лізації армії, не менше їх було й серед військової демократії. Солдатські комі-
тети, ради військових депутатів, комісари різного рівня опиралися українізації,
убачаючи в українських військових радах опонентів і конкурентів за вплив на
солдатські маси. Підполковник М.Янчевський згадував, що командиром ка-
валерійського полку, в якому він командував ескадроном, був такий собі пол-
ковник, поляк за походженням, людина добра, але пов’язана по руках і ногах
полковим «совдепом». Коман