20 В . Ф . Верстюк
Ставлення А . Денікіна до українізації 34-го корпусу описав у своїх спога дах П . Ско ро падський . За його словами , командуючий і начальник штабу фрон ту « були надзвичайно незадоволені » цим процесом , уважаючи , що його зініцію вав сам командир з ’ єднання . Нарешті було вирішено , що « українізацію необхідно провести тільки в тих частинах , де вона вже була розпочата , що ж стосується артилерії і допоміжних частин , то залишити все по-старому » 63 .
Командування свідомо уникало заміни офіцерів в українізованих корпусах та дивізіях . Виходило так , що рядовий склад був українським , а командний – іншим . Показовим для справи переміщення офіцерів є наведений В . Кедровським уривок зі спогадів призначеного ще за Л . Корнілова начальника Генерального штабу А . Лукомського , який писав : « Довелося мати багато клопоту з питанням формування українських частин . Приїжджаючи до ставки , Петлюра домагався дістати дозвіл на формування окремої української армії . У цій справі Тимчасовий уряд підтримав ставку й було дозволено лише поступово ( поволі ) українізувати декілька корпусів на Південно-Західному та Румунському фронтах , але у жодному разі не переміщувати офіцерів ». Лише 19 липня зі ставки верховного головнокомандуючого вийшла телеграма , підписана черговим генералом , якою дозволялося « проводити поступовий обмін офіцерів , переводячи до частин , що українізуються , офіцерів-українців з інших частин та замінюючи їх офіцерами-неукраїнцями » 64 . Вирішити проблему комплектації українізованих частин офіцерами-українцями так і не вдалося , що гостро позначилося на стані цих підрозділів . На початку вересня штаб 104-ї піхотної дивізії повідомляв у штаб 34-го корпусу , що « стосунки між українцями і неукраїнцями й далі напружені . Настрій неукраїнців пригнічений » 65 . У 34-му корпусі справа українізації була поставлена найкраще , але й тут на 21 жовтня не вистачало до штатного розпису 113 офіцерів та 8198 солдатів 66 .
В інших частинах справа виглядала ще гірше . Представник УВГК при ставці Південно-Західного фронту М . Удовиченко , оцінюючи ситуацію , в якій відбувалася українізація , писав : « Надзвичайно важко було уявити , щоб командний склад корпусів із відкритою душею , без офіційного спонукання , пішов би назуст річ побажанням Генерального комітету , якому залишалося лише революційним шляхом забирати у свої руки те , що показали : робота мусила переходити на різні нелегальні дії » 67 .
Надзвичайно показовою у справі гальмування українізації була позиція начальника Київського військового округу полковника К . Оберучева . Його прізвище стало одіозним серед українців , вони одностайно вимагали усунути того з посади . Українізовані частини відмовлялися виконувати накази начальника округу , коли ті не були підкріплені авторитетом УВГК . Наприкінці вересня К . Оберучев таки подав у відставку .
Негативне ставлення значної частини офіцерського складу російської армії до українізації нерідко ставало причиною апеляцій до вищого начальства з
63
Скоропадський П . Спогади . – С . 71 – 72 .
64
РГВИА . – Ф . 2067 . – Оп . 1 . – Д . 2986 . – Л . 8 .
65
Там же . – Ф . 2246 . – Оп . 1 . – Д . 489 . – Л . 40 .
66
Там же . – Д . 481 . – Л . 122 .
67
Цит . за : Папакін Г . Українізація 34-го корпусу ... – С . 230 .
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3