20 В. Ф. Верстюк
Ставлення А. Денікіна до українізації 34-го корпусу описав у своїх спога дах П. Ско ро падський. За його словами, командуючий і начальник штабу фрон ту « були надзвичайно незадоволені » цим процесом, уважаючи, що його зініцію вав сам командир з’ єднання. Нарешті було вирішено, що « українізацію необхідно провести тільки в тих частинах, де вона вже була розпочата, що ж стосується артилерії і допоміжних частин, то залишити все по-старому » 63.
Командування свідомо уникало заміни офіцерів в українізованих корпусах та дивізіях. Виходило так, що рядовий склад був українським, а командний – іншим. Показовим для справи переміщення офіцерів є наведений В. Кедровським уривок зі спогадів призначеного ще за Л. Корнілова начальника Генерального штабу А. Лукомського, який писав: « Довелося мати багато клопоту з питанням формування українських частин. Приїжджаючи до ставки, Петлюра домагався дістати дозвіл на формування окремої української армії. У цій справі Тимчасовий уряд підтримав ставку й було дозволено лише поступово( поволі) українізувати декілька корпусів на Південно-Західному та Румунському фронтах, але у жодному разі не переміщувати офіцерів ». Лише 19 липня зі ставки верховного головнокомандуючого вийшла телеграма, підписана черговим генералом, якою дозволялося « проводити поступовий обмін офіцерів, переводячи до частин, що українізуються, офіцерів-українців з інших частин та замінюючи їх офіцерами-неукраїнцями » 64. Вирішити проблему комплектації українізованих частин офіцерами-українцями так і не вдалося, що гостро позначилося на стані цих підрозділів. На початку вересня штаб 104-ї піхотної дивізії повідомляв у штаб 34-го корпусу, що « стосунки між українцями і неукраїнцями й далі напружені. Настрій неукраїнців пригнічений » 65. У 34-му корпусі справа українізації була поставлена найкраще, але й тут на 21 жовтня не вистачало до штатного розпису 113 офіцерів та 8198 солдатів 66.
В інших частинах справа виглядала ще гірше. Представник УВГК при ставці Південно-Західного фронту М. Удовиченко, оцінюючи ситуацію, в якій відбувалася українізація, писав: « Надзвичайно важко було уявити, щоб командний склад корпусів із відкритою душею, без офіційного спонукання, пішов би назуст річ побажанням Генерального комітету, якому залишалося лише революційним шляхом забирати у свої руки те, що показали: робота мусила переходити на різні нелегальні дії » 67.
Надзвичайно показовою у справі гальмування українізації була позиція начальника Київського військового округу полковника К. Оберучева. Його прізвище стало одіозним серед українців, вони одностайно вимагали усунути того з посади. Українізовані частини відмовлялися виконувати накази начальника округу, коли ті не були підкріплені авторитетом УВГК. Наприкінці вересня К. Оберучев таки подав у відставку.
Негативне ставлення значної частини офіцерського складу російської армії до українізації нерідко ставало причиною апеляцій до вищого начальства з
63
Скоропадський П. Спогади. – С. 71 – 72.
64
РГВИА. – Ф. 2067. – Оп. 1. – Д. 2986. – Л. 8.
65
Там же. – Ф. 2246. – Оп. 1. – Д. 489. – Л. 40.
66
Там же. – Д. 481. – Л. 122.
67
Цит. за: Папакін Г. Українізація 34-го корпусу... – С. 230.
Укр. іст. журн. – 2012. – № 3