Українська Центральна Рада й українізація військових частин російсь кої армії 19
висилку богданівців на фронт, натомість вивести з Києва підрозділи кірасирів та донських козаків, усунути з посади полковника К. Оберучева, а кандидатуру нового начальника округу узгодити з УЦР 58. 30 липня Генеральний комітет висунув ще й такі вимоги: реорганізація армії в Україні на основі національнотериторіального принципу, комплектування гарнізонів з місцевого населення, визнання за українськими військовими радами різних рівнів рівних прав із загальноросійськими військовими організаціями тощо 59.
Російська влада, однак, ніяк не відреагувала на ці вимоги, а вже 30 липня полк імені Б. Хмельницького було відправлено на фронт. 1 серпня верховний головнокомандувач Л. Корнілов заборонив УВГК підтримувати безпосередні контакти зі ставкою, а головнокомандувач Південно-Західного фронту А. Денікін наказав командувачам армій припинити будь-які зносини з цим органом. Спеціальним наказом Л. Корнілова заборонялося всім українізованим частинам вести листування, видавати накази, а також навчати солдатів українською мовою на підставі того, що « ніякі відхилення від прийнятих у російській армії статутів неприпустимі. І, якщо чинитиметься найменший опір, розформувати вже існуючі національні частини » 60.
7 серпня командуючий Південно-Західним фронтом А. Денікін зажадав розпуску Всеукраїнської ради військових депутатів, аргументуючи це тим, що її « утворено самозваним 2-м українським військовим з’ їздом », запросив у Тимчасового уряду санкцію на арешт її членів, а також заборонив діяльність української військової ради в Бердичеві та притягнув до відповідальності члена УВГК В. Поплавка. Наскільки непослідовним був процес українізації на Південно- Західному фронті можна зрозуміти з телеграми начальника штабу фронту генерала С. Маркова у ставку верховного головнокомандуючого від 17 серпня. Він інформував, що українізації підлягали 10 дивізій, із них 5 складають 6-й і 34-й корпуси, « решта ж дивізій розподілені по інших корпусах, зводити [ їх ] в особливі корпуси визнається цілком небажаним » 61. С. Марков ужив цікавий термін « фактична українізація », яка полягала в тому, що « відповідно до заяв, які надійшли від військових частин, поповнення українцями 4-ї та 16-ї( Скобелевської) дивізій припинено, 155-та і 156-та дивізії визначені для розформування з розподілом їх особового складу по військових частинах фронту, 104-та й 153-тя дивізії 34-го корпусу виходять зі складу військ фронту ». Таким чином, повідомляв начальник штабу фронту, для українізації залишаються лише 4 дивізії( 56-та, 108-ма, 113-та та 100-та). Вони « поповнюватимуться українцями поступово залежно від притоку з імперії маршових рот, складених з українців, не зупиняючи при цьому притоку у ці дивізії поповнень із неукраїнців, маючи на увазі, що згідно з вашою телеграмою від 5 серпня № 12871, українські маршові роти, що надходять на Південно- Західний фронт, повинні направлятися на Румунський фронт » 62. Фактично в останніх рядках ідеться про відвертий саботаж українізації.
58
Українська Центральна Рада... – Т. 1. – С. 205.
59
Голубко В. Армія Української Народної Республіки... – С. 82.
60
Российский государственный военно-исторический архив( далі – РГВИА). – Ф. 2067. – Оп. 1. – Д. 2987. – Л. 1.
61
Там же. – Д. 3803. – Л. 287.
62
Там же.
Укр. іст. журн. – 2012. – № 3