18 В. Ф. Верстюк
Фактично, затвердження УВГК на визначених вимогах позбавляло комітет будь-яких можливостей впливати на реальні процеси в армії та навіть самого сенсу його існування. За свідченнями В. Кедровського, « Генеральний комітет, на чолі зі своїм головою одноголосно відкинув навіть всяку мову про погодження на такі умови своєї праці та вирішив і далі зберігати всю повноту своїх революційних прав » 55.
Отже, Генеральний комітет так і не отримав офіційного статусу і свою роботу мав продовжувати як громадська структура, спираючись винятково на свій моральний авторитет та вагу Центральної Ради. Про це з гіркотою писав М. Грушевський у статті « Чорна пляма », яку 26 липня опублікована газета « Народня воля ». Першопричиною для її написання став погром, учинений російською армією при відступі з Галичини. На думку автора статті, цього не сталося б, якби уряд не припустився серйозних помилок, на які завчасно вказувала Центральна Рада, і перша з них – це відмова від « переформування армії по територіально-національному принципу ». Помилковим М. Грушевський уважав також і те, що уряд « не схотів дати ніякої розпорядчої влади » Генеральному комітетові. Висновок статті категоричний: « Українську Центральну Раду і Ге нера льний військовий комітет зоставлено при « моральнім авторитеті » без усякої можливості повного активного впливу на формування українських частей, їх начальства і т. ін. Що це значить, кожний тямущий зрозуміє без довгих слів ». М. Грушевський наполягав на необхідності виправити допущені помилки 56.
Якщо військове командування не нехтувало жодним способом щодо забезпечення армії « здоровим бойовим елементом », і йшло на формування окремих частин за певним етнічним принципом, до речі, не лише українським, але й польським, молдавським, татарським, то інші аспекти націоналізації викликали достатньо сильний спротив або й саботаж із його боку. Напевно, найяскравіше це проявилося в інциденті під час відправки на фронт полку імені Б. Хмельницького. 26 липня ешелони богданівців, що ледь устигли від’ їхати від Київського вокзалу, обстріляли російські кірасири та міліція, у результаті чого загинуло 16 вояків, а 30 було поранено. Немає сумніву в тому, що розстріл богданівців був спланованою провокацією проти українізованих частин та загалом діяльності УВГК. 27 липня верховний головнокомандуючий Л. Корнілов наказав начальникові Київського військового округу К. Оберучеву провести розслідування та притягти винних до відповідальності, але вже тоді провину за інцидент переклав на Українську Центральну Раду, погрожуючи УВГК, що в разі повторення подібних випадків українізацію частин у тилу Південно-Західного фронту буде припинено. Схожу позицію займав керуючий військовим міністерством Б. Савінков, який вимагав від командування розформувати полк імені Б. Хмельницького, а начальника округу К. Оберучева звинуватив у поступливості Центральній Раді 57. Напад на ешелони богданівського полку став предметом гострого обговорення на надзвичайному засіданні Малої ради, яка констатувала, « що інтереси розвитку революції вимагають негайної українізації всіх гарнізонів на Україні » та схвалила ряд вимог до військового міністра: призупинити
55
Голубко В. Армія Української Народної Республіки. 1917 – 1918 рр.: Утворення та боротьба за державу. – Л., 1997. – С. 375.
56
Народня воля. – 1917. – 26 липня.
57
Голубко В. Армія Української Народної Республіки... – С. 81.
Укр. іст. журн. – 2012. – № 3