18 В . Ф . Верстюк
Фактично , затвердження УВГК на визначених вимогах позбавляло комітет будь-яких можливостей впливати на реальні процеси в армії та навіть самого сенсу його існування . За свідченнями В . Кедровського , « Генеральний комітет , на чолі зі своїм головою одноголосно відкинув навіть всяку мову про погодження на такі умови своєї праці та вирішив і далі зберігати всю повноту своїх революційних прав » 55 .
Отже , Генеральний комітет так і не отримав офіційного статусу і свою роботу мав продовжувати як громадська структура , спираючись винятково на свій моральний авторитет та вагу Центральної Ради . Про це з гіркотою писав М . Грушевський у статті « Чорна пляма », яку 26 липня опублікована газета « Народня воля ». Першопричиною для її написання став погром , учинений російською армією при відступі з Галичини . На думку автора статті , цього не сталося б , якби уряд не припустився серйозних помилок , на які завчасно вказувала Центральна Рада , і перша з них – це відмова від « переформування армії по територіально-національному принципу ». Помилковим М . Грушевський уважав також і те , що уряд « не схотів дати ніякої розпорядчої влади » Генеральному комітетові . Висновок статті категоричний : « Українську Центральну Раду і Ге нера льний військовий комітет зоставлено при « моральнім авторитеті » без усякої можливості повного активного впливу на формування українських частей , їх начальства і т . ін . Що це значить , кожний тямущий зрозуміє без довгих слів ». М . Грушевський наполягав на необхідності виправити допущені помилки 56 .
Якщо військове командування не нехтувало жодним способом щодо забезпечення армії « здоровим бойовим елементом », і йшло на формування окремих частин за певним етнічним принципом , до речі , не лише українським , але й польським , молдавським , татарським , то інші аспекти націоналізації викликали достатньо сильний спротив або й саботаж із його боку . Напевно , найяскравіше це проявилося в інциденті під час відправки на фронт полку імені Б . Хмельницького . 26 липня ешелони богданівців , що ледь устигли від ’ їхати від Київського вокзалу , обстріляли російські кірасири та міліція , у результаті чого загинуло 16 вояків , а 30 було поранено . Немає сумніву в тому , що розстріл богданівців був спланованою провокацією проти українізованих частин та загалом діяльності УВГК . 27 липня верховний головнокомандуючий Л . Корнілов наказав начальникові Київського військового округу К . Оберучеву провести розслідування та притягти винних до відповідальності , але вже тоді провину за інцидент переклав на Українську Центральну Раду , погрожуючи УВГК , що в разі повторення подібних випадків українізацію частин у тилу Південно-Західного фронту буде припинено . Схожу позицію займав керуючий військовим міністерством Б . Савінков , який вимагав від командування розформувати полк імені Б . Хмельницького , а начальника округу К . Оберучева звинуватив у поступливості Центральній Раді 57 . Напад на ешелони богданівського полку став предметом гострого обговорення на надзвичайному засіданні Малої ради , яка констатувала , « що інтереси розвитку революції вимагають негайної українізації всіх гарнізонів на Україні » та схвалила ряд вимог до військового міністра : призупинити
55
Голубко В . Армія Української Народної Республіки . 1917 – 1918 рр .: Утворення та боротьба за державу . – Л ., 1997 . – С . 375 .
56
Народня воля . – 1917 . – 26 липня .
57
Голубко В . Армія Української Народної Республіки ... – С . 81 .
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3