Українська Центральна Рада й українізація військових частин російсь кої армії 17
26-й і 40-й корпуси 52 . І . Мазепа у своїй відомій книзі , яка широко цитується й активно використовується сучасними істориками , наводить цитату зі спогадів В . Кедровського , що їх той друкував 1928 р . в газеті американських українців « Свобода »: « До кінця серпня 1917 р . організоване українське вояцтво виросло в таку численну силу , що воно вже сміло могло стати на всьому військовому фронті , що проходив через територію України , і замінити всі залоги на Україні . На фронті було 27 українських дивізій , а всього було українізованих вояків коло 4 мільйонів » 53 . Перевидаючи свої спогади 1967 р . окремою книжкою , на яку ми вже неодноразово посилалися , В . Кедровський зробив уточнення – кількість українізованих дивізій на початок вересня « досягла вже більше 30 » 54 . Історика , який вивчає український рух у російській армії , не повинна вводити в оману названа кількість корпусів та дивізій , призначених для українізації . Вона аж ніяк не означає , що згадані корпуси , дивізії та полки було перетворено на українські війська , структурно між собою зв ’ язані в єдине ціле . Ще раз наголосимо – ані російське військове командування , ані уряд не допускали думки про окрему українську армію , а без їх згоди й активної участі створити її було неможливо . Саме ці обставини , а не соціалістична риторика Центральної Ради , стали причинами , які гальмували , роблячи практично нездійсненною , справу її утворення в лоні російської армії . На ці причини й треба звернути пильну увагу . Передусім Тимчасовий уряд із політичних міркувань ставив жорсткі перепони автономії України , а надто українізації армії , яка могла відіграти в боротьбі за цю автономію серйозну роль .
Бойкот міністрами-кадетами київських угод , їх вихід з уряду обернулися на початку серпня новою кризою в українсько-російських стосунках . Отримана від уряду інструкція від 4 серпня урізала територію України з 9 до 5 губерній , а зі складу Генерального секретаріату вилучила стратегічно важливі відомства : військове , продовольчих справ , пошти і телеграфу , шляхів та юстиції . Зважаючи на такий поворот справи , у середині серпня Генеральний комітет знову поставив перед Тимчасовим урядом питання про необхідність затвердження статуту УВГК . Переговори у цій справі вів тодішній представник Генерального комітету при кабінеті військового міністра М . Полоз . На його звернення міністерство сформулювало три імперативи :
1 . Комітет має визнати для себе і для всіх українських військових органі за цій та військових частин обов ’ язковим цілковите підлягання військовим властям .
2 . Комітет не має розпоряджатися безпосередньо жодною з військових частин та жодною категорією військовослужбовців та військовозобов ’ язаних українців .
3 . Для допомоги військовому відомству у справі формування українських частин у межах , які встановлюватимуться за дорученням Тимчасового уряду вищою військовою владою , обсяг втручання комітету у сферу порядкування військових властей в діючій армії має обмежуватися .
52
Голубко В . Армія Української Народної Республіки . 1917 – 1918 рр .: Утворення та боротьба за державу . – Л ., 1997 . – С . 79 .
53
Цит . за : Мазепа І . Україна в огні й бурі революції . 1917 – 1921 . – Ч . I : Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія . – Прага , 1930 – С . 29 .
54
Кедровський В . 1917 рік . Спогади члена Українського військового генерального ко мі - те ту ... – С . 449 .
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3