УЦР й українізація військових частин російської армії Ukrainska_Tsentralna_Rada_i_ukrainizatsiia_viiskov | Page 13
В.Ф.Верстюк
16
з Центральною Радою. Крім раніше призначених для українізації корпусів
О.Брусилов погодився виділити ще декілька, а також одну кінну дивізію. Дві
київські школи прапорщиків, підготовча школа при Першому українському за-
пасному полку призначалися для підготовки офіцерів-українців. Верховний
головнокомандуючий погодився на те, щоб усі «білобілетники», новобранці й
ті, хто виписувався зі шпиталів, залишалися в Україні. Українські військові
комітети мали затверджуватися на тих самих засадах, що й загальноросійські.
Стосовно українізації гарнізонів в Україні О.Брусилов уважав, що вона прова-
дитиметься за можливістю 48 . Він згодився на пропозицію С.Петлюри сформу-
вати з добровольців чотири батальйони «рятування України». Своєю чергою,
генеральний секретар у військових справах звернувся до українців із відозвою
про необхідність «захисту країни та зупинки ворожого наступу» 49 .
За кілька днів – 19 липня – посаду верховного головнокомандуючого обійняв
генерал Л.Корнілов, який до того командував Південно-Західним фронтом.
Як можна зрозуміти з наведеного вище епізоду зі спогадів П.Скоропадського,
Л.Корнілов одразу ж скористався ідеєю «українізації» для зміцнення армії і
продовжив політику свого попередника – генерала О.Брусилова з невеликими
змінами. Того ж дня він дав УВГК дозвіл на формування батальйонів «рятуван-
ня України» з добровольців, а також із числа солдат, які одужали чи перебували
в тилових частинах. УВГК відгукнувся на це закликом вступати до батальйону
«рятування України і на ділі доказати готовність самопожертви для рятування
нашого рідного краю» 50 . Однак ані цей заклик, ані сама ідея батальйонів «ряту-
вання України» великого успіху не мали 51 . У липні було дозволено формування
в Одесі 1-го Гайдамацького куреня під командою сотника В.Сахна-Устимовича.
Подібний підрозділ на Чернігівщині створив сотник Захарін. Це був так званий
1-й Український курінь смерті у складі 300–350 добровольців. У другій половині
липня він вирушив до місця дислокації 3-ї дивізії 6-го корпусу.
21 липня верховний головнокомандувач генерал Л.Корнілов видав наказ
про українізацію десяти дивізій 6-го, 12-го, 17-го, 32-го, 34-го та 41-го корпусів.
Але лише 6-й та 34-й мали українізуватися повністю, у решті корпусів – одна
або дві дивізії, що свідчило про небажання російського командування зводити
українізовані частини в одне ціле. Про подібний намір говорив і той факт, що
українізація відбувалася на всіх фронтах, згадані корпуси перебували в різних
арміях. Українізовані частини, як правило, не передислоковувалися на терито-
рію України.
Відповідно до телеграми зі ставки верховного головнокомандувача до УВГК
від 26 липня на Північному фронті для українізації Л.Корнілов визначив 21‑й
корпус, куд и наказав спрямовувати українські поповнення як із запасних
полків, так і з внутрішніх округів. Також ішлося про деякі дивізії Західного,
Румунського і навіть Кавказького фронтів. В.Голубко подає інформацію про
«українізацію» на Румунському фронті, де для цього призначалися 7-й, 8-й,
Нова рада. – 1917. – 19 липня.
Симон Петлюра: Статті, листи, документи. – Т.ІІ. – Нью-Йорк, 1979. – С.343–344.
50
Там само. – С.344.
51
Див. Кедровський В. 1917 рік. Спогади члена Українського військового генерального комі-
тету... – С.380.
48
49
Укр.іст.журн. – 2012. – №3