Українська Центральна Рада й українізація військових частин російсь кої армії 15
Українізація армії стала чи не найгострішою проблемою переговорів . Зустрічні пропозиції не було попередньо узгоджено . Сторони довго їх з ’ ясовували . Урядова сторона не сприймала « радикалізм » українських планів , насамперед вимоги перетворити виборний орган – УВГК – на командний . Однак для досягнення загального результату треба було йти на взаємні поступки . Українська сторона , щоби не ставити під сумнів весь хід переговорів , погодилася з пропозиціями військового міністра . Їх досить детально було викладено в постанові Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату від 3 липня 1917 р .: « Тимчасове правительство , вважаючи необхідним під час війни зберігати бойову єдність армії , не лічить можливим допустити міри , які можуть порушити єдність організації і керування , як наприклад , зміна у сучасний момент загального мобілізаційного плану шляхом негайного переходу до системи територіального комплектування військових частин або надання керівничих прав яким-небудь громадським організаціям . Разом з тим правительство вважає можливим далі сприяти тіснішому національному об ’ єднанню українців у війську через формування окремих частин виключно українцями , поскільки цей спосіб , на погляд військового міністра , буде можливим з технічного боку і не порушить бойової сили армії » 45 . Іншими словами , військовий міністр був категорично проти створення української військової структури з українським командуванням , але не мав заперечень проти того , щоб українці й надалі поповнювали розрізнені частини . Українські військові комітети ( ради ) в окремих підрозділах і частинах мали діяти на загальних підставах , при цьому узгоджуючи свою діяльність з іншими військово-громадськими організаціями . ІІ Універсал зафіксував згоду української сторони на встановлений порядок речей . У ньому йшлося про « комплектування окремих військових частин виключно українцями » 46 та про представників Центральної Ради при військовому міністрі , генеральному штабі й верховному головнокомандуючому .
У перших числах липня 1917 р . розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ , російська армія відступала , що поступово набувало масштабів військової катастрофи Південно-Західного фронту . Це змусило російське командування відкинути категоричне неприйняття « українізації », принаймні активно використати її можливості для зміцнення армії . П . Скоропадський описує у своїх спогадах характерний випадок , коли головнокомандуючий Південно- Західним фронтом генерал Л . Корнілов викликав його на розмову про українізацію 34-го корпусу 47 . Коментуючи цей епізод , майбутній гетьман твердив , що в нього залишилося враження деякої легковажності від слів командуючого , який недооцінював усієї серйозності українського руху , проте намагався його використати .
16 липня С . Петлюру було викликано телеграмою у ставку верховного головнокомандуючого О . Брусилова , який мав на меті розширити коло українізованих дивізій . Він пообіцяв видати наказ , щоб не чинилося жодних перешкод діяльності українських культурно-просвітніх громад та комітетів , поширенню у військах II Універсалу УЦР та декларації Тимчасового уряду про згоду
45
Українська Центральна Рада ... – Т . 1 . – С . 163 .
46
Там само . – С . 168 .
47
Скоропадський П . Спогади . – К .; Філадельфія , 1995 . – С . 64 .
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3