14 В. Ф. Верстюк
поповнення близько 70 маршових рот, сформованих з українців. Військове командування напередодні запланованого наступу і в умовах, коли дезертирство з армії набуло масового характеру, було раде використати цей національний ентузіазм, звичайно зі своєю метою. 9 червня верховний головнокомандуючий О. Брусилов наказав головнокомандуючому Південно-Західного фронту генералові О. Гутору поповнювати українцями не лише 9 дивізій 6-го, 17-го та 41-го корпусів, а й інші за власним вибором із числа найменш боєздатних. Усього було визначено 17 дивізій. В. Кедровський твердить, що всі вони були українізовані. Це треба розуміти як поповнені перед наступом солдатами-українцями. І не більше. Адже коли УВГК дав своєму представникові при ставці В. Павленкові інструкцію домагатися оголошення спеціальним наказом 6-го, 17-го та 41-го корпусів українськими, то через деякий час той доповів, що ставка відмовилася це зробити і, більше того, повідомила, що для українізації будуть визначені інші дивізії.
Напевно не останню роль у такому повороті подій відіграла позиція військового міністра О. Керенського. Дізнавшись про ініціативу О. Брусилова в розширенні переліку українізованих частин, він видав наказ, в якому говорилося, що УВГК не є офіційним органом, а отже, його вимоги та звертання до військових штабів ні до чого не зобов’ язують, відтак на Південно-Західному фронті треба обмежитись українізацією трьох корпусів, а відповідальність за їх комплектування покласти на командуючого військами Київського військового округу. О. Керенський дивився на справу очима політика: оголосити українськими три корпуси( а стільки входило до складу армії) – це реальний крок у напрямку створення окремої української армії. Якби вона виникла питання української автономії вирішилося б саме собою. Уряд був рішуче проти цього. Однак гостра політична криза, яка проявилася після проголошення Центральною Радою І Універсалу та створення Генерального секретаріату, у складі якого було і секретарство військових справ, змусило Петроград шукати порозуміння з УЦР. 28 червня до Києва прибула делегація Тимчасового уряду, в її складі був і військовий міністр О. Керенський, а це означало, що розглядатимуться відповідні питання.
Керівництво Центральної Ради готувалося до зустрічі з військовим міністром, Генеральний комітет вважав, що неодмінною умовою досягнення порозуміння з Тимчасовим урядом має бути затвердження розробленого ним плану українізації армії, який існував у двох варіантах – максимальному(« 1. Видання відповідного закону і наказу для військової управи і фронтів про українізацію всіх залог, розташованих на Україні і відповідних запасових полків, дивізій. 2. Заміна всього військово-адміністративного начальства на Україні українцями. 3. Перенесення на українські фронти( південно-західний і румунський) ук раїнізованих частин з інших фронтів ») та мінімальному(« 1. Негайна українізація 17 запасових полків на Україні, відповідної кількості дивізій, що вже украї нізуються, та призначення їх до доповнення виключно українських дивізій. 2. Пересунення на українські фронти 21-го українського корпусу, що стояв на ризькому фронті ») 44.
44
Кедровський В. 1917 рік. Спогади члена Українського військового генерального комітету... – С. 241.
Укр. іст. журн. – 2012. – № 3