14 В . Ф . Верстюк
поповнення близько 70 маршових рот , сформованих з українців . Військове командування напередодні запланованого наступу і в умовах , коли дезертирство з армії набуло масового характеру , було раде використати цей національний ентузіазм , звичайно зі своєю метою . 9 червня верховний головнокомандуючий О . Брусилов наказав головнокомандуючому Південно-Західного фронту генералові О . Гутору поповнювати українцями не лише 9 дивізій 6-го , 17-го та 41-го корпусів , а й інші за власним вибором із числа найменш боєздатних . Усього було визначено 17 дивізій . В . Кедровський твердить , що всі вони були українізовані . Це треба розуміти як поповнені перед наступом солдатами-українцями . І не більше . Адже коли УВГК дав своєму представникові при ставці В . Павленкові інструкцію домагатися оголошення спеціальним наказом 6-го , 17-го та 41-го корпусів українськими , то через деякий час той доповів , що ставка відмовилася це зробити і , більше того , повідомила , що для українізації будуть визначені інші дивізії .
Напевно не останню роль у такому повороті подій відіграла позиція військового міністра О . Керенського . Дізнавшись про ініціативу О . Брусилова в розширенні переліку українізованих частин , він видав наказ , в якому говорилося , що УВГК не є офіційним органом , а отже , його вимоги та звертання до військових штабів ні до чого не зобов ’ язують , відтак на Південно-Західному фронті треба обмежитись українізацією трьох корпусів , а відповідальність за їх комплектування покласти на командуючого військами Київського військового округу . О . Керенський дивився на справу очима політика : оголосити українськими три корпуси ( а стільки входило до складу армії ) – це реальний крок у напрямку створення окремої української армії . Якби вона виникла питання української автономії вирішилося б саме собою . Уряд був рішуче проти цього . Однак гостра політична криза , яка проявилася після проголошення Центральною Радою І Універсалу та створення Генерального секретаріату , у складі якого було і секретарство військових справ , змусило Петроград шукати порозуміння з УЦР . 28 червня до Києва прибула делегація Тимчасового уряду , в її складі був і військовий міністр О . Керенський , а це означало , що розглядатимуться відповідні питання .
Керівництво Центральної Ради готувалося до зустрічі з військовим міністром , Генеральний комітет вважав , що неодмінною умовою досягнення порозуміння з Тимчасовим урядом має бути затвердження розробленого ним плану українізації армії , який існував у двох варіантах – максимальному (« 1 . Видання відповідного закону і наказу для військової управи і фронтів про українізацію всіх залог , розташованих на Україні і відповідних запасових полків , дивізій . 2 . Заміна всього військово-адміністративного начальства на Україні українцями . 3 . Перенесення на українські фронти ( південно-західний і румунський ) ук раїнізованих частин з інших фронтів ») та мінімальному (« 1 . Негайна українізація 17 запасових полків на Україні , відповідної кількості дивізій , що вже украї нізуються , та призначення їх до доповнення виключно українських дивізій . 2 . Пересунення на українські фронти 21-го українського корпусу , що стояв на ризькому фронті ») 44 .
44
Кедровський В . 1917 рік . Спогади члена Українського військового генерального комітету ... – С . 241 .
Укр . іст . журн . – 2012 . – № 3