КРАЇНА
АНАСТАСІЯ
ДЕЛАЙЧУК,
актриса
З дитинства я особливо го-
стро відчуваю чужий біль і
переживаю сильну емпатію.
Це стало поштовхом до вибо-
ру професії.
Я росла в селі на Одещині,
де єдиним культурним осе-
редком був шкільний теа-
тральний гурток. Сцена стала
зоною моєї свободи. Тоді я
дуже засмакувала це відчут-
тя – коли простір навколо
згущується, ти наче злітаєш,
а твої слова торкаються ін-
ших людей.
Тато підтримав моє бажан-
ня стати актрисою. На твор-
чий конкурс потрібно було
підготувати танець, пісню,
байку, монолог, вірш і про-
зу. У селі ніхто не міг із цим
допомогти, тому я щотижня
протягом півроку їздила до
працівниці будинку культури
найближчого районного цен-
тру. Пішки йшла кілька кіло-
метрів із села до залізничної
станції.
Для навчання інтуїтивно
обрала Львів, де ніколи раніше
не була. Я подала документи в
один університет і лише на
один напрямок – театраль-
ний, тож це був мій єдиний
шанс. На одному з перших
занять викладач спитав, чому
ми вирішили бути акторами.
Я сказала, що тонко відчуваю
природу людини і хочу на-
вчитися її передавати. Актор-
ство було цілодобовим – о 9
пари з теорії, а з 15 і до без-
кінечності – практика. Пер-
шу роль - Галі у драмі «Назар
Стодоля» - я отримала після
того, як вона мені наснилася.
Так і досі часто трапляється.
У театрі я почуваюся, як у
казці. Я зрозуміла, що ак-
тор – це провідник між тво-
ром, режисером і глядачем.
Та він має ще й проявити
себе. Процес вивчення та до-
слідження персонажа дуже
довгий – потрібно зрозумі-
ти, як він думає і звідки така
ситуація в його житті. Якось
я мусила вчинити на сцені
самогубство. Спершу це су-
перечило моїм поглядам, але
потім зрозуміла, що героїня
просто не бачить іншого ви-
ходу. Актор має вміти чуже
зробити своїм. Під час репе-
тицій набираюся «чужого» і
на прем’єрі вибухаю - та від-
чуваю не порожнечу, а лег-
кість і прозорість.
Часто акторство сприй-
мають негативно, мовляв,
на сцені емоції штучні. Але
я вважаю це не професією, а
способом життя: пізнання,
розширення, зривання ярли-
ків. Усі люди насправді акто-
ри, та буває, що роль грає тебе,
а не ти її. Система поведінки
керує тобою і є ризик застряг-
нути у якомусь амплуа. Треба
допомагати іншим виходи-
ти з нього, бо кожна людина
може бути різною. Акторство
нагадує мені шлях до храмів у
горах Грузії - поки дійдеш до
вершини, скинеш з себе ру-
тину, зайві сумніви і думки.
Я беру участь у проекті
«People of the sun», де акто-
ри діляться техніками роз-
криття себе. Ми називаємо-
ся тренерами креативних
станів, зіштовхуємо людей
з комплексами та допома-
гаємо їх бороти, щоб вони не
забували про своє внутрішнє
сонце.
Акторство – це насампе-
ред дослідження себе, сво-
го психофізичного стану.
Воно каже: «Ти не емоція».
Ми можемо керувати своїми
емоціями: вони як флакони
всередині нас, але аромат ми
обираємо самостійно. Завдя-
ки своїй професії я зрозуміла,
як впоратися з болем і керу-
вати своїм станом. А ще я досі
дивлюся на речі як дитина –
наче вперше.
Наталія Кіндратів
Фото Іринки Громоцької
27